Оформити відрядження фізособі, яка не перебуває у трудових відносинах з підприємством, не можна

У питаннях, пов'язаних із відрядженням, слід користуватися пп. 140.1.7 ПКУ, ст. 121 КЗпП та Iнструкцією №59 (для СГ, які не фінансуються за рахунок бюджетних коштів, ця інструкція має рекомендаційний характер).

Відповідно до п. 1 Iнструкції №59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника-1 за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

У статті 121 КЗпП наводиться перелік гарантій і компенсацій працівникам під час службових відряджень. Зверніть увагу, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Також у пп. 140.1.7 ПКУ сказано, що до складу витрат платника належать витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку-2. Отже, нескладно дійти висновку, що ключовою умовою для визнання витрат у питаннях, пов'язаних із відрядженням, є вимога, щоб відряджена особа була працівником підприємства.

1 -  Працівник — це фізособа, з якою укладено трудовий договір, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган або фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, які передбачено законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

2 -  Або є членами керівних органів платника податку, але їх ми наразі не розглядаємо.

Отже, якщо підприємство виконує роботи на об'єкті, що знаходиться в іншій місцевості, роботу можуть виконувати, зокрема, працівники такого підприємства, що перебувають з ним у трудових відносинах. I тільки таких працівників можна скерувати з місця роботи на такий об'єкт у службову поїздку (відрядження) за наказом керівника підприємства.

Крім того, до робіт на такому об'єкті можуть залучатися фізособи, які не працюють на такому підприємстві (які не перебували до початку роботи на цьому об'єкті у трудових відносинах із підприємством), але проживають за місцем розташування об'єкта. Оскільки при цьому місце роботи збігатиметься з об'єктом, то навіть за умови укладання з таким працівником трудового договору (як правило, строкового) цей працівник за роботою на цьому об'єкті не матиме права на гарантії, передбачені ст. 121 КЗпП. Залучати для виконання робіт сторонніх фізосіб можна шляхом укладання з ними як трудового, так і цивільно-правового договору (зокрема, підряду), залежно від специфіки такої роботи. Але за роботою за цивільно-правовим договором фізособа не матиме гарантій, передбачених ст. 121 КЗпП, бо КЗпП встановлює такі гарантії тільки для трудових, а не для цивільно-правових відносин.

Отже, для виконання працівниками робіт за межами розташування підприємства можна:

1) або оформити відрядження (якщо це передбачено колективним або трудовим договором) з виплатою добових;

2) або виплачувати надбавки за пересувний характер робіт (польове забезпечення) за роботу вахтовим методом.

Якщо підприємство залучає до виконання робіт поза місцем свого розташування сторонню фізособу, з такою особою можна:

1) укласти трудовий договір на час виконання певної роботи-1;

1- Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не може бути встановлено на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами, ст. 23 КЗпП.

2) оформити цивільно-правовий договір.

У разі укладання трудового договору працівникові виплачується заробітна плата, яка відповідно оподатковується. Якщо з особою оформляється цивільно-правовий договір, фізособа отримує суму винагороди, встановлену договором (обмеження на суму такої винагороди не встановлено).

Нагадаємо, що на суму винагороди, встановлену фізособі за виконання робіт за цивільно-правовим договором, підприємство нараховує ЄСВ у розмірі 34,7% та утримує 2,6%. Утримання єдиного внеску здійснюється за рахунок суми, з якої він утримується (ч. 6 ст. 7 Закону про ЄСВ). Сплатити ЄСВ потрібно не пізніше 20-го числа наступного місяця. Пам'ятайте: ЄСВ нараховується в межах максимальної величини бази нарахування ЄСВ, яка дорівнює 17 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується ЄСВ (з 01.01.2013 р. до 01.12.2013 р. — 19499,00 грн).

Крім того, із суми винагороди потрібно утримати ПДФО. Ставка податку залежатиме від суми доходу. Відповідно до п. 167.1 ПКУ, ставка податку становить 15% до бази оподаткування. Базою є нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму ЄСВ, згідно з абз. 2 п. 164.6 ПКУ. Але якщо база оподаткування у календарному місяці перевищить 10-кратний розмір мінімальної зарплати, встановленої на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17% (з 01.01.2013 р. до 01.12.2013 р. — 11470,00 грн). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати винагороди. Якщо винагорода виплачується готівкою із каси, ПДФО сплачується (перераховується) протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання), згідно з пп. 168.1.4 ПКУ.

У підприємства сплачену суму винагороди за цивільно-правовим договором буде віднесено до складу витрат за нормою п. 142.1 ПКУ.

Також зазначимо, якщо підприємству доводиться відправляти особу, яка працює за договором ЦПХ, до іншої місцевості, витрати на поїздку такої фізособи можуть включатися до суми винагороди за договором ЦПХ. Таким чином, необхідність відряджень відпадає, компенсація витрат просто включається до суми винагороди за цивільно-правовим договором.