Службова поїздка працівника за розпорядженням керівника від місця роботи до іншого населеного пункту є відрядженням (згідно із п.1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон). Але, як пояснив Мінфін у листі від 20.05.2013 р. № 31-07230-16-27/15177, направлення працівника на навчання не є службовим відрядженням.
Гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. N 695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва".
Серед таких, встановлених державою гарантій працівника, є:
а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;
б) оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;
в) виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень.
г) відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.
Але ці гарантії (на відміну від гарантій, встановлених ст. 121 КЗпП України, для відряджених) надаються тільки за основним місцем роботи.
Як в бухгалтерському, так і в податковому обліку витрати з надання таких гарантій відображаються на підставі відповідних документів: наказу про направлення на підвищення кваліфікації (із зазначенням місця і строків навчання, а також строків проїзду до місця навчання і назад), розрахункової відомості (де відображається нарахована середня зарплата працівника за час навчання), авансового звіту (у якому відображається сума добових і витрат, пов’язаних із наймом житла). При цьому у представництва нерезидента немає законодавчо встановлених обмежень щодо розміру зазначених витрат.
У бухгалтерському обліку зазначені витрати, на нашу думку, відображаються аналогічно витратам на відрядження працівників. Тобто, списуються на ті витрати, на яких відображаються витрати на оплату праці такого працівника. Те саме відбувається і в податковому обліку, але не на підставі пп. 140.1.7 ПКУ (із урахуванням його обмежень, зокрема, по сумі добових), а згідно із пп. 140.1.3 ПКУ. А саме: у будь-якій сумі, якщо йдеться про підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі якщо законодавством передбачено обов'язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікацІї. В решта випадках (якщо йдеться, наприклад, про підвищення кваліфікації директора, який не є працівником робітничої професії, і якщо таке підвищення кваліфікації не є обов’язковим за законодавством), нажаль, буде важко довести право на податкові витрати.
