Чи потрібно застосовувати Галузеву угоду для оплати праці водія, якщо підприємство до неї не приєднане?

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (ст. 97 КЗпП).

У своєму роз’ясненні ФРУ КІЕ та ЖКГ зазначають, якщо підприємство не приєднано до галузевої або міжгалузевої угоди, при обґрунтуванні заробітної плати до тарифів може бути врахований тільки державний рівень гарантій — тобто мінімальна заробітна плата.

Колективний договір — це локальний документ підприємства, а не нормативно-правовий акт. Він може встановлювати будь-який рівень оплати праці вище мінімального, однак сам по собі не створює підстав для включення підвищених витрат до тарифів. Формулювання «урахувати» норми колдоговору не означає «забезпечити» їх тарифом, оскільки межа економічно обґрунтованих витрат визначається лише державними або галузевими нормативами.

Отже, формальне згадування галузевих норм у колективному договорі не гарантує їх врахування у тарифах, якщо підприємство не є стороною відповідної галузевої угоди.

Виходячи зі змісту ст. 5 та ч. 1 ст. 9 Закону «Про колективні договори і угоди», положення галузевої угоди поширюються (є обов'язковими) на всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду

Комплексний аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку, що уповноважені органи під час установлення тарифів зобов'язані враховувати в тарифах основну заробітну плату працівників виконавців послуг лише в межах економічно обґрунтованих витрат, тобто в межах державної норми (мінімальна заробітна плата та норми чинної Генеральної угоди) або в межах норм галузевих угод, які поширюються на виконавців послуг відповідно до закону (висновок державної науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України):

«Роботодавці (підприємства), які не є суб'єктами галузевої угоди (не перебувають в сфері дії відповідної сторони), не тільки не мають законних гарантій того, що їм врахують всі витрати передбачені угодою в тарифах, але навіть не мають і законних підстав спиратись на її норми при економічному обгрунтуванні їх витрат. 

Роботодавець (підприємство) для захисту своїх інтересів повинен мати можливість документарно на основі норм чинного законодавства довести факт перебування в сфері дії сторіни роботодавців галузевої угоди».

Колективні угоди не належать до нормативно-правових актів, адже не підлягають державній реєстрації в Мін'юсті та не мають загального поширення на всіх суб’єктів господарювання. Це документи зі спеціальним правовим статусом, який регулюється законодавством про колективні переговори та угоди.

Вимоги колективної угоди є обов’язковими лише для тих роботодавців, які перебувають у сфері дії відповідної сторони роботодавців — таке правило визначено ст. 15 Закону «Про оплату праці» та ст. 9 Закону «Про колективні договори і угоди».

За принципами соціального діалогу роботодавець може приєднатися до будь-якої галузевої чи міжгалузевої угоди лише добровільно, незалежно від позиції інших сторін соціального діалогу (профспілок або органів влади). Це випливає зі ст. 3 Закону «Про соціальний діалог в Україні».

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону «Про організації роботодавців, їх об’єднання та права і гарантії їх діяльності», роботодавець набуває зобов’язань за галузевими угодами через членство у репрезентативному об’єднанні роботодавців у сфері відповідної економічної діяльності, яке уклало або приєдналося до такої угоди.

Законодавство не передбачає альтернативних механізмів або процедур, що дозволяли б роботодавцю приєднатися до угоди іншим шляхом.

Тому, якщо підприємство не є стороною жодної галузевої чи міжгалузевої угоди, на нього поширюються виключно загальнообов’язкові державні гарантії в оплаті праці, установлені законом.

Додатково читайте:

• Роз'яснення Мінсоцполітики України
• Висновок державної науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
• Роз'яснення комітету ВРУ

Висновки:

1) Якщо підприємство не приєднане до галузевої угоди — її норми застосовувати не обов’язково.

Галузева угода діє тільки щодо роботодавців, які перебувають у сфері дії її сторін. Якщо підприємство угоду не підписувало і не є членом організації роботодавців, яка її уклала, — вимоги угоди не мають обов’язкової сили.

2) У тарифі може враховуватись лише державний рівень гарантій оплати праці.

За відсутності приєднання до угоди, при формуванні зарплати орієнтиром є мінімальні державні стандарти (МЗП, гарантії КЗпП, Генеральна угода). Галузеві ставки або доплати не можуть бути автоматично підставою для тарифоутворення.

3) Підприємство може встановити свою тарифну ставку самостійно.

Оскільки галузева угода не поширюється на вас, розмір оплати праці водія встановлюється локальними документами підприємства (Положення про оплату праці, штатний розпис, колдоговір) — за умови дотримання законодавчих гарантій.