Правила внутрішнього трудового розпорядку є обов'язковими на підприємстві

Закон обмежується вказівкою на те, що Правилами ВТР визначається «трудовий розпорядок» (ст. 142 КЗпП). Аналіз норм КЗпП дозволяє також зробити висновок про те, що в цих Правилах визначаються чи повинні визначатися:

— тривалість щоденної роботи (зміни), тривалість її початку і закінчення (статті 52, 57);

— порядок чергування змінами при змінній роботі (ст. 58);

— час початку і закінчення перерви для відпочинку і харчування (ст. 66);

— обов'язки працівників щодо охорони праці (ст. 159).

Тобто, як випливає з наведеного, основним у Правилах ВТР є питання організації робочого часу і часу відпочинку.

Зазначена вище ст. 142 КЗпП передбачає порядок затвердження Правил ВТР і встановлює, що вони затверджуються на основі типових правил.

Нині діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.07.84 р. №213 за погодженням із ВЦРПС (далі — Типові правила №213). Є також типові правила ВТР, затверджені державними органами України для деяких підприємств і організацій. Проте для більшості чинними є названі Типові правила №213.

Типові правила №213, крім розділу щодо робочого часу, містять розділи щодо порядку прийому і звільнення працівників, їх основні обов'язки, основні обов'язки адміністрації, порядок застосування заохочень і стягнень за порушення трудової дисципліни.

Цілком очевидно, що названі Типові правила є доволі застарілими, тому багато чого з них наводити в Правилах ВТР підприємства не варто (а дещо, наприклад перелік стягнень за порушення трудової дисципліни, взагалі суперечить чинному законодавству). Не варто, на нашу думку, наводити в них і положення чинного законодавства (повторювати норми законів), які є нормами прямої дії.

Взагалі відповідальності за невідповідність Правил ВТР Типовим правилам немає, проте питання про невідповідність може виплисти у разі оспорювання працівником притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі затверджених Правил ВТР, що не відповідають Типовим. Оцінку цьому даватиме суд, і не виключено, що він стане на бік працівника.

Правила ВТР слід викладати відповідно до структури Типових правил (тобто відповідно до їх розділів), обумовлюючи в необхідних випадках права і обов'язки працівників і адміністрації підприємства, пристосовані до особливостей конкретного підприємства.

Оскільки КЗпП приділяє значну увагу врегулюванню в Правилах ВТР питань організації робочого часу і часу відпочинку, слід звернути на це особливу увагу. Адже за своїм призначенням це, як випливає із закону, і є основна мета Правил ВТР.

Типові правила ВТР передбачають (пункти 14, 15), що адміністрація зобов'язана організувати облік явки на роботу і залишення роботи, а працівники зобов'язані до початку роботи відмітити своє прибуття на робоче місце, а також його залишення після закінчення робочого дня в порядку, встановленому на підприємстві.

Отже, порядок відмічання виходу на роботу і залишення роботи, а також порядок ведення обліку цих подій має бути визначено саме в Правилах ВТР. Так, наприклад, саме в Правилах слід передбачити обов'язок розписуватися в книзі виходу на роботу, відмічатися при прибутті карткою, іншим засобом автоматизованого контролю тощо. Прописуючи ці норми в Правилах ВТР, слід розуміти, що вони повинні з такою точністю, яка визначається потребами підприємства, давати змогу зафіксувати запізнення на роботу чи відсутність на роботі під час робочого часу.

Також слід пам'ятати, що, в разі виникнення трудового спору з працівником підприємства щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни (у вигляді догани або звільнення) або звільнення за прогул, передбачені затвердженими в установленому порядку Правилами ВТР способи відмічання виходу на роботу та її залишення та спосіб обліку цих подій можуть служити джерелом законних доказів порушення трудової дисципліни чи прогулу. Якщо ж книги обліку робочого часу чи технічне фіксування не передбачені Правилами ВТР, їх дані значно важче використати як докази. Акти ж, якими на практиці здебільшого фіксується запізнення чи прогул, взагалі чинним законодавством не передбачені.