Робота за сумісництвом у 5-ти роботодавців одночасно: як це оформити?

Хто такий «сумісник»?

Сумісництво – це вид трудових відносин і режим, у якому працює працівник у межах трудового договору.

Ознаки сумісництва прописані у ст. 102-1 КЗпП:

• виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору;
• виконання роботи у вільний від основної роботи час;
• виконання роботи у того самого роботодавця або ж у іншого.

Також у ст. 102-1 КЗпП зазначено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

На скількох підприємствах може працювати сумісник:

Законодавством не обмежується кількість роботодавців, де працівник може працювати за сумісництвом. Про це говорить і сама Держпраці.

Але і зловживати цим не слід. Бо під час перевірок співробітники Держпраці іноді виявляють людей, які одночасно працюють більш як на сотню роботодавців. Тому у контролерів виникає законний сумнів у тому, що це фізично можливо. І що ці трудові відносини існують не лише на папері.

Наразі існує обмін інформацією між ДПС, ПФУ та Держпраці. І про випадки, коли у однієї фізособи 4 роботодавця та більше, Держпраці обов’язково повідомляють. Про це ми писали тут.

Наголосимо: така ситуація не є порушенням закону і не є підставою для проведення перевірки. Але в такій ситуації Держпраці пильно стежитиме і за цим працівником, і за його роботодавцями.

Щодо обмеження у кількості годин, які працівник може відпрацювати протягом одного дня чи місяця за усіма місцями роботи, то тут необхідно стежити, аби години роботи на різних місцях не накладалися. 

Обмеження щодо робочого часу

Важливо, щоб години роботи на різних місцях не накладалися.

Одночасне виконання обов’язків за основним місцем і за сумісництвом неможливе, адже сумісництво — це робота у вільний від основної роботи час. Якщо місць роботи багато, можливий варіант працевлаштування з неповним робочим днем чи тижнем. Працівник може працювати за основним місцем роботи на неповний час — це не заборонено.

Наприклад, за основним місцем працівник працює лише в понеділок з 08:00 до 13:00, а на інших підприємствах — у вільний час. Закон не зобов’язує, щоб за основним місцем роботи відпрацьовувалося більше годин, ніж за сумісництвом.

Чинне законодавство не містить прямої заборони на виконання трудових обов’язків одночасно (в одні й ті самі години) за різними місцями роботи за сумісництвом. Але варто врахувати:

• за ст. 29 КЗпП роботодавець зобов’язаний поінформувати працівника про місце роботи, його функції та дату початку роботи;
• за ст. 139 КЗпП працівники повинні своєчасно та точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватись трудової і технологічної дисципліни;
• за ст. 147 КЗпП за порушення дисципліни може бути застосовано стягнення — догана чи звільнення;
• відсутність на роботі понад три години протягом робочого дня є підставою для звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП.

Отже, працівник зобов’язаний виконувати обов’язки саме за визначеним робочим місцем (виняток — службові поїздки, які потрібно документально підтверджувати). Виконання роботи поза ним створює ризики як для працівника (звільнення за прогул), так і для роботодавця (питання контролюючих органів щодо реальності роботи).

Приклади організації роботи сумісника

Працівник може погодити з роботодавцями такий графік:

• працювати у кожного роботодавця в різні дні (наприклад, у одного — понеділок і середа, у другого — вівторок, у третього — четвер і п’ятниця);
• працювати в різні години одного дня (наприклад, з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00 — у одного, з 18:00 до 19:00 — у другого, з 21:00 до 22:00 — у третього; у суботу з 10:00 до 13:00 — в одного, а з 14:00 до 18:00 — в іншого).
• Якщо робота дистанційна, перерви між змінами можуть не робитися — це вирішується домовленістю. Водночас, ст. 66 КЗпП передбачає обідню перерву після чотирьох годин безперервної роботи. Якщо сумісник працює по 2–3 години, обідня перерва не обов’язкова.

Також, якщо дозволяє характер діяльності, працівник може зареєструвати ФОП і паралельно працювати як підприємець.