Відпустка без збереження заплати для тимчасового виїзду за кордон

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше ніж 90 к. днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.

Тобто ця норма стосується тих працівників, які вже виїхали та перебувають за кордоном. Оскільки в даній ситуації працівник працював і перебував в Україні, лише має намір взяти відпустку без збереження зарплати на 45 календарних днів, то потрібно скористатися нормою ч. 3 ст. 12 Закону №2136, за якою роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати на періоду дії воєнного стану без обмеження строку та  без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Працівник може скористатися цією нормою та написати заяву на відпустку без збереження зарплати на час воєнного стану, а роботодавець видати відповідний наказ.

Звертаємо увагу, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення) (ч. 2 ст. 12 Закону №2136).

Отже, якщо працівник не підпадає під категорію осіб,визначених ч. 2 ст. 12 Закону №2136, то роботодавець має законні підстави, визначені ч. 3 ст. 12 Закону №2136, надати працівнику за його заявою відпустку без збереження зарплати на час воєнного стану на 45 календарних днів.