Дозвіл на працевлаштування іноземця, з яким укладено цивільно-правовий договір, не потрібний

Статтею 627 ЦКУ передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору. Отже, суб'єкт господарювання може укласти з іноземцем цивільно-правовий договір. Оскільки договір є цивільно-правовим, а не трудовим, то дозвіл на працевлаштування іноземця у цьому випадку не потрібен.

Чинним законодавством України не передбачено отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземними підприємцями, фізичними особами, а також іноземцями, які оформили свої правовідносини з роботодавцями на підставі цивільно-правових угод (договорів).

Згідно зі ст. 837 ЦКУ, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник — прийняти й оплатити виконану роботу.

Щодо договору про надання послуг, то відповідно до нього одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник — оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦКУ).

Тобто якщо підприємству потрібен саме результат роботи, можна запросити іноземця за цивільно-правовою угодою. Але така схема малоймовірна для певних виробництв, зокрема для будівництва. Так, підпунктом 6.2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Мінрегіонбуду від 27.01.2009 р. №47, передбачається, що обов'язковими умовами діяльності будівельної фірми є укомплектування її інженерно-технічними працівниками та спеціалістами необхідних професій і кваліфікацій. При цьому фірми-підрядники повинні мати у штаті посади начальника будівельної ділянки, майстра будівельних і монтажних робіт та виконроба.