Індексація при неповному робочому часі

Останнім часом бухгалтерів бентежить питання стосовно внесених змін з 2 квітня 2021 р., зокрема до абз. 6 п. 4 Порядку №1078, в частині нарахування індексації при неповному робочому часі.

Нова норма передбачає, що у разі коли особа працює/служить неповний робочий/службовий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу.  

Якщо добре подивитися, стає зрозумілим, що насправді глобальних змін в цьому абзаці не відбулося, додали лише осіб, які служать неповний робочий/службовий час і все, далі без змін.

Тобто, як рахували індексацію при неповному робочому дні пропорційно відпрацьованому часу, так і рахуємо. 

Приклад. Працівник працює неповний робочий час (відпрацьовано 90 годин при місячній нормі у червні 2021 року 160 годин). Останній раз підвищення окладу відбулося у січні 2021 року. Скільки б не було нараховано працівнику зарплати, індексації підлягає лише 2270 грн. Спочатку визначається сума індексації за повний робочий час у червні 2021 року, яка становить 77,18 грн (2270×3,4:100). За фактично відпрацьовані години червня 2021 року працівнику потрібно було нарахувати індексацію в сумі 43,41 грн (77,18:160х80).

Що стосується штрафів за виплату індексації в більшому розмірі, то вони законодавством не передбачені, оскільки з цієї суми було сплачено більше і податків. Отже, при перевірці з боку Держпраці претензій не буде, тому що немає порушення законодавства про працю.  

Тож, виплата індексації в більшому розмірі є зайвими витратами підприємства, але якщо ці витрати для підприємства несуттєві, перерахунок можна не проводити.

Якщо роботодавець є платником податку на прибуток, то коригувань фінрезультату згідно з пп. 140.5.10 ПКУ не буде, адже виплати фізособам – платникам ПДФО є виключенням для цілей цього підпункту ПКУ. 

Якщо ж роботодавець прийме рішення про коригування індексації нарахованої/виплаченої в більшій сумі, то тут не все так просто. Помилки, які здійсненні при нарахуванні зарплати поділяються на лічильні та не лічильні.

До лічильних відносять механічні, арифметичні помилки, помилки через збій у бухгалтерській програмі. Такі утримання проводять на підставі відповідного наказу роботодавця за умови, що не минув строк в один місяць з дня виплати неправильно обчисленої суми. Згода працівника для утримання таких сум не потрібна.

Крім того, слід пам’ятати, що у загальному випадку при утриманні надміру виплачених коштів сума всіх відрахувань із зарплати (після утримання ПДФО, військового збору) не повинна перевищувати 20%.

Якщо ж помилка нелічильна (неправильне застосування законів, норм колективного договору), то суму переплати працівник може повернути лише добровільно на підставі письмової заяви. Якщо утримання відбувається на підставі заяви працівника роботодавець має право утримати із заробітної плати працівника і перерахувати за зазначеним у заяві напрямом ту суму грошових коштів, яку такий працівник зазначив у цій заяві.

Якщо працівник відмовляється повернути помилково виплачені йому внаслідок нелічильної помилки кошти, то відповідно до ст. 1215 ЦКУ, не підлягає поверненню безпідставно отримана виплата, якщо її роботодавець провів добровільно, за відсутності рахункової помилки з його боку і недобросовісності з боку працівника.

Отже, якщо працівник не згоден повернути зайво отриману суму індексації, то керівник підприємства має право прийняти рішення про відшкодування шкоди підприємству за рахунок осіб, які допустили помилку. Зазвичай такою особою є бухгалтер, який нараховував зарплату. Проте в цьому разі слід звернути увагу на норми трудового законодавства щодо матеріальної відповідальності працівників, але це питання вже потребує окремого розгляду.

Також читайте про матеріальну відповідальність працівників тут, тут та тут.