Працівник працює в іншому місті: чи буде службове відрядження?

Відповідно до Інструкції №59 (яка діє лише для бюджетних підприємств) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (місцем постійної роботи для них є населений пункт, визначений у наказі про прийняття на роботу).

Своєю чергою, роз’їзний характер робіт, згідно з п. 2 Положення №169, передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті й назад.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник підприємства або уповноважений ним орган (керівник) зобов’язаний, зокрема, визначити працівникові його робоче місце. Таке робоче місце може бути розташоване і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, а, зокрема, в іншій місцевості (населеному пункті). Навіть, якщо підприємство не має відокремлених підрозділів, можливість роботи працівника в іншому населеному пункті також не виключається - в тому числі  на дому або, наприклад, в місцях продажу товарів компанії. Всі ці моменти повинні бути прописані в трудовому договорі або посадовій інструкції працівника. Табель на такого працівника заповнюється за фактичними даними про відпрацьований ним час.

Оформлення працівника в іншому місті загалом не відрізняється від інших випадків прийняття працівників на роботу. Проте, для уникнення можливих запитань під час перевірок, у наказі про прийняття на роботу (або у трудовому/колективному договорі) має бути зазначене місце постійної роботи в іншому населеному пункті.

Зважаючи на зазначене вище, можна зробити висновок, що постійна робота працівника у іншому місці (в якому він проживає) не є службовим відрядженням такого працівника, оскільки він не направляється у інше, ніж своє основне місце роботи, місто для виконання службових функцій.

Що ж до доплати за роз’їзний характер роботи, то вважаємо, що підприємство у колективному або трудовому договорі повинно визначити, за яких умов така надбавка здійснюється і відповідно проводити чи не проводити нарахування. На нашу думку, якщо працівник працює у межах міста, в якому знаходиться його робоче місце, і не перебуває тривалий час у поїздках у неробочий час, то проводити доплату не потрібно.

Проте у разі скерування таких працівників до центрального офісу підприємства або для виконання службового доручення на цьому ж підприємстві, але в іншому населеному пункті, не виключається можливість їхнього відрядження на загальних підставах за розпорядженням керівника. Така службова поїздка цілком відповідатиме вищенаведеному визначенню поняття відрядження.

Наприклад, якщо місцем роботи працівника є місто Одеса, то направлення його до місцезнаходження підприємства (Київ) буде вважатися його службовим відрядженням, оскільки працівник відбуває з свого місця роботи до іншого міста для виконання певних доручень.