«Вісник. Офіційно про податки» нагадує, що відповідно до ст. 2 Закону про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізособи.
Згідно з Положенням №564 за рішенням районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій виконкомами міських рад (міст республіканського АР Крим і міст обласного значення) можуть створюватись і функціонувати дитячі будинки сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного типу — це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як п’ять дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (п. 2 Положення №564).
Батьки-вихователі — особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
На підставі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про його створення, укладається угода (договір) про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, якою визначаються права й обов’язки сторін. При цьому батькам-вихователям передбачено щомісячну виплату державної соціальної допомоги і грошового забезпечення.
Виховання дітей не кваліфікується як трудові відносини, а батьки-вихователі, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є особами, які надають соціальні послуги і не перебувають у трудових відносинах із виконкомом міської ради, що прийняла рішення про створення такої сім’ї. Отже, такі батьки-вихователі не мають права на відпустки згідно із законодавством.
Якщо особи крім виконання обов’язків батьків-вихователів перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями або працюють за трудовим договором у фізичної особи, то вони матимуть право на гарантії, передбачені трудовим законодавством.
Відповідно до ст. 18-1 Закону про відпустки та ст. 182 КЗпП особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.
Статтею 207 Сімейного кодексу визначено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснено на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 цього Кодексу.
Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому самому обсязі, який мають батьки стосовно дитини (ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу).
Усиновлені діти прирівнюються до рідних дітей, а усиновителі мають статус батька та матері.
Таким чином, оскільки батьки-вихователі не є усиновлювачами дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, а беруть їх на виховання та спільне проживання, права на зазначену відпустку вони не мають.
