Власна торгова марка: визнання витрат на створення та передача права на використання іншим особам

Запитання: Підприємство-виробник с/г техніки, юрособа, зареєструвало знак для товарів і послуг та авторське право на зображення логотипу продукції для цілей власного виробництва (поки без передачі права користування іншим, але в подальшому не виключена можливість). Як правильно відобразити в бухобліку отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на зображення логотипу та знака для товарів власного виробництва та можливість продавати частково право на бренд (тобто право користуватися логотипом і знаком, наприклад, дочірньому підприємству, або іншим виробникам товарів цієї групи)?

Власна ТМ: нематеріальні активи чи витрати звітного періоду?

Відповідно до п. 5 П(С)БО 8 права на ТМ (знаки для товарів і послуг) відносяться до об'єктів нематеріальних активів.

Але, якщо йдеться про витрати на створення ТМ (товарних знаків), то такі витрати не визнаються нематеріальними активами, а відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 9 П(С)БО 8).

Спираючись на цю норму, фахівці Мінфіну у листі від 11.09.2006 р. №31-34000-10-10/18842 роз’яснюють наступне: «витрати підприємства на створення власних знаків для товарів і послуг (товарних знаків, торговельних марок тощо) підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Враховуючи викладене, витрати, наведені у запиті, а саме витрати підприємства на створення торговельних марок, визнаються витратами звітного періоду і відповідно нематеріальним активом не визнаються».

Таким чином, вартість створення власної торгової марки в бухгалтерському обліку слід включати до витрат на збут (рахунок 93) у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Про це ми зауважували тут.

Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік, національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним. А тому перейдемо до МСБО 38, адже саме він допоможе пояснити чому витрати на створення власної ТМ не капіталізуються.

Згідно з п. 63 МСБО 38 внутрішньо генеровані бренди, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи. Видатки на внутрішньо генеровані бренди, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об'єкти не можна відокремити від витрат на розвиток бізнесу в цілому. Отже, такі об'єкти не визнаються як нематеріальні активи (п. 64 МСБО 38).

Тоді як понесені витрати на створення ТМ (наприклад, оплата реєстраційного збору, послуг розробника й т.п.), начебто дозволяють оцінити собівартість активу. Втім, як зауважено у п. 64 МСБО 38 їх не можна відокремити від витрат на розвиток бізнесу в цілому, тому говорити про достовірну оцінку активу (а це є одним із критеріїв визнання витрат НА згідно з п. 6 П(С)БО8*) не доводиться.

*Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Щодо податкового обліку, то відмітимо, що завдяки Закону №1797, визначення «нематеріальні активи», яке містилося у пп. 14.1.120 ПКУ, з 01.01.2017 року виключено. І, враховуючи норми ст. 5 ПКУ, для визначення того, що є нематактив, платнику податку доведеться звертатися до інших нормативних документів, наприклад, до П(С)БО 8. Втім, зауважимо, це правило буде поширюватися лише на визнання нематактивів, починаючи із 2017 року.

Тому оскільки у бухобліку витрати на створення власної ТМ не капіталізуються, то відповідно й для цілей оподаткування це звичайні витрати. Тобто немає коригування на амортизаційні різниці згідно з п. 138.1 та п. 138.2 ПКУ.

Передача права використання власної ТМ іншим особам

Відповідно до пп. 14.1.225 ПКУ роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги). Подібне трактування роялті наведено і в п. 4 П(С)БО 15 «Дохід». 

Відповідно до п. 20 П(С)БО 15 дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді роялті, якщо:

1) є імовірне надходження економічних вигод, пов'язаних з такою операцією;

2) дохід може бути достовірно оцінений.

Дохід у вигляді роялті має визнаватися за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди.