Продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився, відноситься до неякісної та небезпечної продукції (ст.1 Закону №1393).
Власник продукції зобов'язаний вилучити з обігу неякісну та небезпечну продукцію, привести її, при можливості, у відповідність з вимогами відповідних нормативно-правових актів або забезпечити переробку, утилізацію чи знищення.
Вилучення з обігу здійснюється власником цієї продукції шляхом недопущення можливості її реалізації, споживання чи використання за призначенням, а також шляхом повернення її суб'єктами підприємницької діяльності, в яких ця продукція знаходиться на підставі договорів доручення, схову, перевезення та інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі прав власності на продукцію (ст. 8 Закону №1393).
Відповідно до наведеної умови продукція знаходиться на відповідальному зберіганні. Сторонами договору зберігання є поклажодавець та зберігач. За цим договором зберігач зобов'язується зберігати річ, передану йому поклажодавцем, та повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦКУ).
Тобто зберігач має повернути прострочену продукцію. Для підтвердження кількості та стану продукції підприємство проводить інвентаризацію, яка є обов’язковою у разі псування цінностей (на день встановлення таких фактів) в обсязі, визначеному керівником підприємства (п. 7 Положення про інвентаризацію).
За результатами інвентаризації керівник приймає рішення, зокрема, відправити продукцію на переробку, утилізацію або знищення. Оскільки продукція вже не відповідає визначенню активів і не може бути використана у господарській діяльності наступним кроком буде її списання. Більш детально див. у ДК №36 від 02.09.2024 р.
Проте є нюанс: підприємство не може забезпечити доступ до продукції і, відповідно, повернути її та провести інвентаризацію.
Зауважимо, що виключень немає навіть для підприємств, які мали (мають) місцезнаходження в районах проведення воєнних (бойових) дій у період дії воєнного стану, або підприємства, структурні підрозділи (відокремлене майно) яких розташовані на (в) таких територіях (районах).
Зазначені підприємства зобов’язані провести інвентаризацію станом на 01 число місяця, що настає за місяцем, у якому зникли перешкоди доступу до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, та відобразити результати інвентаризації в бухгалтерському обліку відповідного звітного періоду» (п. 8 Положення про інвентаризацію, лист Мінфіну від 12.01.2015 №31-11420-08-10/558).
Щодо відображення таких активів в обліку та звітності Мінфін у листі від 10.10.2022 р. №41010-06-62/23254 зазначив:
«Необоротні активи та запаси, які відображалися в бухгалтерському обліку до введення воєнного стану та які на дату складання фінансової звітності фактично перебувають на тимчасово окупованій території або в районах проведення воєнних (бойових) дій, продовжують обліковуватись у складі активів підприємства.
Інформація про відсутність доступу до активів та первинних документів підприємства зазначається у примітках до фінансової звітності».
На необхідності інвентаризації наголошує також ДПС див. лист ДПСУ від 05.05.2022 р. №3781/7/99-00-04-01-03-07.
Враховуючи зазначене, немає інвентаризації – немає списання. І це зрозуміло, тому що дані інвентаризації будуть підґрунтям для підтвердження інформації щодо визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток.
Тож якщо підприємство обере обережний підхід і врахує позицію податківців, то без інвентаризації та/або підтвердних документів щодо пошкодження/знищення зі сторони зберігача продукцію не списати. Тому, як варіант, щодо даних активів можна створити резерв під уцінення запасів – про це див. наші матеріал тут. Або зафіксувати сплив строку зберігання та знищення продукції зберігачем і вже в межах договірних відносин вирішувати це питання.
Якщо підприємство все ж зафіксує той факт, що продукція не відповідає визначенню активів і спише її за рішенням керівника, то треба бути готовими відстоювати своє право на витрати в суді, адже податківці свою позицію не змінили – без інвентаризації не можна списати. І вона більш однозначна, ніж у Мінфіну, який зазначає, що листи міністерств не встановлюють норм права, носять виключно рекомендаційний та інформативний характер.
Щодо ПДВ, то за рішенням керівника можна визначити продукцію як таку, що не буде використовуватися в господарській діяльності і скласти компенсуючу ПН відповідно до пп. «г» пп. 198.5 ПКУ: Дт 947 Кт 641. Тут питань у податківців не виникне, адже у госпдіяльності продукцію вже не будуть використовувати, незважаючи на те, що вона все ще обліковується на балансі.
Таким чином, виникає певна колізія: для об’єкта оподаткування ПДВ достатньо рішення про нарахування компенсуючих ПЗ, а ось для списання продукції на витрати потрібна ціла процедура. Тож підприємство на власний розсуд вирішує, чи списати продукцію без інвентаризації, чи обрати обережний підхід без ризиків невизнання витрат.
***
Читайте також: Списання прострочених товарів: правила бухобліку
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 139 грн/міс
Передплатити