Списання заборгованості за договором неконкуренції

Поняття негативних зобов’язань існує в Цивільному кодексі з 2017 р. З норм ч. 1 ст. 509 ЦКУ випливає, що мова йде про зобов’язання, предметом яких є утримання від дій, що і є негативним зобов’язанням. Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Поняттям «негативне зобов’язання» оперує також ч. 2 ст. 611 ЦКУ, якою встановлено: «У разі порушення боржником негативного зобов’язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов’язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов’язання. Така вимога може бути пред’явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов’язання».

На практиці негативні зобов’язання -  це зокрема договори про нерозголошення конфіденційної інформації, угоди про неконкуренцію тощо. Також це можуть бути зобов’язання, які встановлюються окремими умовами договору (наприклад, такі як «не продавати предмет застави», «не продавати товар іншим покупцям за меншою ціною», «не відчужувати об’єкт оренди», «не укладати угоди з без участі агента» тощо).

Винагорода за договором неконкуренції з точки зору обліку та оподаткування – це цивільне зобов’язання, що виникає за договором. Податкове законодавство прирівнює його до послуг – див. пп. 14.1.185 ПКУ. З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору.

Витрати на виплату винагороди за договором неконкуренції в бухобліку відображаються залежно від того, з якою метою укладено договір неконкуренції. На нашу думку, якщо ця мета стосується розподілу ринків збуту товарів/послуг, то краще підходить рах. 93 – витрати на збут. Якщо мета інша, тоді витрати доцільно списати на субрах. 949: Дт 93 або 949 Кт 631 чи 685. Ці записи робляться тоді, коли виконання договору підтверджено документами.

Сплата винагороди відображається в обліку так: Дт 631 чи 685  Кт 311.

Якщо винагорода по договору неконкуренції виплачена (Дт 631/685 Кт 311), а підтвердних документів не надано, то це означає, що друга сторона не виконала умови договору. В такому разі витратні записи (Дт 93/949 Кт 631/685) в обліку не робляться, а сплачена сума підлягає поверненню.

Якщо кредитор впевнений, що повернення сплаченої суми не буде, він повинен списати в бухобліку цю дебіторську заборгованість, тому що вона вже не відповідає поняттю активу. Списання дебіторської заборгованості в бухобліку відображається так: Дт 944 Кт 631/685.

Якщо підприємство А коригує фінрезультат, воно повинно взяти до уваги п. 139.2 ПКУ: фінрезультат збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів та на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів, та зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 ПКУ. В такому випадку заборгованість відповідатиме цим ознакам, якщо за нею мине строк позовної давності.

Висновки:

• Якщо підприємство Б не виконало умови договору неконкуренції, то підприємство А має право вимагати повернення сплаченої суми;
• Якщо сплачена сума не буде повернута, то підприємство А може списати її в бухобліку тоді, коли воно буде впевнене в цьому, в тому числі до спливу строку позовної давності;
• З метою оподаткування фінрезультат у підприємства А  збільшується на суму списаної заборгованості – на дату такого списання та зменшується лише в тому випадку, якщо за нею минув строк позовної давності.