Як обирати способи обліку МНМА та ОЗ?

Облік ОЗ та МНМА регулюється приписами НП(С)БО 7. 

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єкт основних засобів - це:

• закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;
• конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно;
• інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. 

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів. Про цей момент варто згадати, якщо певні об’єкти складаються з окремих частин, які можуть бути замінені незалежно від інших частин.

Від ОЗ слід відрізняти малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА), які відрізняються від ОЗ лише їх невисокою вартістю. Строк корисного використання МНМА – теж більше року або одного операційного циклу. Якщо актив планується використовувати менше року, від належить до запасів незалежно від його вартості.

Якою саме буде ця вартісна межа між ОЗ та МНМА, підприємство визначає виключно самостійно, жодних обмежень НП(С)БО не містять. Проте платники податку на прибуток часто орієнтуються на податкову межу між ОЗ та МНМА, визначену у пп. 14.1.138 ПКУ. Наразі вона становить 20000 грн без ПДВ. Але, повторюємо, немає жодного обов’язку встановлювати цю межу в бухобліку саме на податковому рівні. З одного боку, це може бути зручним для одночасного ведення обліку ОЗ для цілей бухобліку та цілей оподаткування, а з іншого боку, податкова межа може не відповідати вимогам щодо достовірності фінансової звітності (п. 3 НП(С)БО 1) - інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Наприклад, для мікропідприємства податкова вартісна межа МНМА в розмірі 20000 грн може бути завеликою, якщо у нього більшість необоротних активів мають вартість менше 20000 грн. У такому випадку мікропідприємство буде змушене визнати більшість своїх необоротних активів «малоцінкою» та, відповідно, воно ризикує завищити амортизацію МНМА у місяці їх введення в експлуатацію, тим часом для нього було б доцільнішим амортизувати їх протягом кількох років як ОЗ.  Для великого підприємства, яке має дуже багато недешевих ОЗ, а також великі обсяги закупівлі нових ОЗ та списання старих в кожному звітному періоді  – навпаки, податкова межа може виявитись замалою, і за цих умов до складу ОЗ може потрапити велика кількість об’єктів, вартість яких трохи більше 20000 грн, але в масштабах великого підприємства вони по суті повинні вважатися «малоцінкою».

Також для платників єдиного податку немає жодного сенсу звертати увагу на податкові правила обліку ОЗ. Втім, це рішення має прийматися з огляду на перспективи переходу платника ЄП на загальну систему та потрапляння його до великих платників податку на прибуток, які повинні вести окремий облік основних засобів для цілей оподаткування.

Як би там не було, рішення про встановлення вартісної межі між МНМА та ОЗ фіксується в обліковій політиці підприємства та може переглядатися в разі необхідності. На нашу думку, зміна вартісної межі МНМА – це зміна облікової оцінки, яка може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких базувалася ця оцінка, або отримана додаткова інформація (п. 6 НП(С)БО 6). У разі зміни вартісної межі МНМА про це слід зазначити у примітках до фінансової звітності, якщо така зміна суттєво вплинула на показники звітності (п. 21  НП(С)БО 6).

Таким чином, в обліковій політиці встановлюється лише вартісна межа між МНМА та ОЗ, при цьому вона одинакова для всіх груп ОЗ. Всі об’єкти будь-якої групи, вартість яких не перевищує цю межу, вважаються МНМА, а ті, вартість яких перевищує – вважаються ОЗ.

Наприклад, якщо підприємство встановило вартісну межу між МНМА та ОЗ на рівні 15000 грн без ПДВ, то кондиціонер вартістю 16000 грн без ПДВ слід віднести до ОЗ і обліковувати на субрахунку 104, а стіл, вартість якого, приміром,  становить 10000 грн, віднести до МНМА і обліковувати на субрахунку 112.

Далі, в обліковій політиці слід зафіксувати вибір методу нарахування амортизації для МНМА: відповідно до п. 27 НП(С)БО 7 амортизація  МНМА може нараховуватися:

• у першому місяці використання  об'єкта  в  розмірі  50% його вартості, яка амортизується,  та решта 50% вартості, яка амортизується, у  місяці  їх  вилучення  з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності  критеріям  визнання  активом, або
• в першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.

Як правило, на практиці цей метод обирається один для всіх МНМА, це уніфікує облік та спрощує роботу. 

Втім, на думку автора, не буде порушенням приписів НП(С)БО 7 індивідуальний вибір методу нарахування амортизації МНМА для кожного об’єкта. У п. 27 НП(С)БО 7 немає прямих застережень про те, що метод нарахування амортизації МНМА обирається один для всіх об’єктів МНМА.