Цій консультації більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Аутстаффінг (англ. out – «поза» + англ. Staff – «штат») передбачає надання підприємством-провайдером в розпорядження підприємства-замовника персоналу для виконання певних робіт, тобто по суті аутстафінг — це надання виконавцем-орендодавцем в оренду своїх працівників певної кваліфікації, які потребує замовник – орендар.
На даний час питання надання персоналу іншому підприємству для виконання певних робіт на законодавчому рівні достатньо не врегульовано.
З набранням чинності Закону "Про зайнятість населення" діяльність суб'єктів господарювання, які надають працівників для подальшого виконання ними робіт в Україні в іншого роботодавця (іншими словами, надають послуги з надання персоналу), регламентується ст. 39 цього Закону.
Так, суб'єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, що це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації.
Суб'єкту господарювання заборонено направляти своїх працівників на роботу до іншого роботодавця, у якого:
- протягом року скорочувалася чисельність (штат) працівників;
- не дотримано норматив чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;
- залучаються працівники для виконання робіт у шкідливих, небезпечних і важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.
Договір аутстаффінгу є договором про надання послуг. В силу цього в договорі повинні бути зазначені, зокрема, самі послуги, які повинен надавати виконавець-орендодавець силами свого працівника. Згідно з договором про надання персоналу підприємство, що надає послуги аутстаффінгу, тобто виконавець-орендодавець, зобов'язується за плату надати замовнику-орендарю працівників певної професії і кваліфікації для використання їх праці у його виробничому процесі.
Одночасно між виконавцем-орендодавцем і працівником має бути укладений трудовий договір, в якому виконавець-орендодавець виступає як роботодавець. При цьому працівник згідно з трудовим договором повинен за вказівкою виконавця-орендодавця (свого роботодавця) виконувати трудову функцію в іншого суб'єкта господарювання – замовника-орендаря.
Функції роботодавця, як ми вказали, виконує виконавець-орендодавець, а тому саме він має виплачувати зарплату таким працівникам, утримувати з їх доходу та сплачувати податки (ПДФО, ВЗ), нараховувати та сплачувати ЄСВ, складати й подавати звітність (Звіт з ЄСВ, ф. №1ДФ) тощо.
Між замовником-орендарем та працівником жодних трудових чи будь-яких інших відносин не оформлюється, оскільки фактичним роботодавцем для працівника є виконавець-орендар. Виконання договору про надання персоналу підтверджується актами, в яких фіксуються факт надання замовнику працівників і відпрацьований ними за звітний період робочий час.
Замовник-орендар не має укладати трудові договори, виплачувати зарплату, та взагалі відображати взаємовідносини із отриманими в оренду працівниками у звітності. В іншому випадку перевіряючі зможуть говорити про неоформлення найманого працівника.
Детально про ризики цього та поради як уникнути непорозумінь із працівниками Держпраці ми писали тут>>
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цього матеріалу можливий лише для зареєстрованих користувачів. Якщо ви вже зареєстровані на нашому сайті — будь ласка, авторизуйтесь.
Або зареєструйтесь , прямо зараз, це не вимагає ваших персональних даних і займе не більше однієї хвилини.
Зареєструватись