• Посилання скопійовано

Складання калькуляцій та визначення ціни

Звітні калькуляції можуть додатково підтверджувати факт використання запасів у господарській діяльності платника податку на прибуток. Однак правила податкового обліку не вимагають від платника їх складання. Проте для цілей бухгалтерського та управлінського обліку дані калькуляції є об’єктивним обгрунтуванням договірної ціни, а також джерелом інформації для аналізу показників діяльності підприємства

На підставі ст. 8 Закону про бухоблік підприємство самостійно розробляє систему i форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Управ­лінський облік переважно полягає в обліку і контролі за витратами підприємства. Процес визначення (обчислення) собівартості конк­ретного об’єкта затрат називається калькулюванням. Об’єктом затрат (одиницею калькулювання) можуть бути: одиниця або партія продукції, робота, послуга, продуктова лінія, структурний підрозділ, вид діяльності підприємства, власне клієнт, будь-який інший предмет чи сегмент діяльності, який потребує вимірювання затрат.

Нагадаємо, що на практиці виділяються дві системи калькулювання затрат на продукт: калькулювання повних («поглинутих») затрат і калькулювання змінних затрат. Поняття повної (економічної) собівартості використовується виключно з метою ціноутворення. При калькулюванні повних затрат усі витрати на виробництво, як змінні1, так і постійні2, включаються до собівартості продукту. Таким чином, собівартість одиниці продукції включає: прямі затрати на матеріали, прямі витрати на оплату праці і всі постійні витрати. При калькулюванні змінних (прямих) затрат до собівартості продукту включаються лише змінні затрати. А витрати, які визначаються потужністю (постійні), трактуються як витрати періоду і включаються до складу витрат у тому періоді, в якому вони були понесені.

Співвідношення між затратами і об’єктом затрат

Залежно від характеру участі у процесі виробництва продукції (надання послуг) витрати розподіляються на основні (прямі) та накладні (непрямі). Основні витрати пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), а накладні — з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху тощо), галузі чи господарства загалом. Прямі затрати (direct cost) — це затрати ресурсів (капіталу, робочої сили, матеріалів) або діяльності (наприклад, з транспортування), які придбаваються для конкретного об’єкта затрат або використовуються (споживаються) цим об’єк­том. Наприклад, якщо об’єк­том віднесення затрат є послуга з перевезення, то одним із видів прямих затрат вважатиметься вартість бензину, що використовується для здійснення цього перевезення. А якщо найняти менеджера, який керуватиме виключно наданням послуг з перевезень вантажів, то його заробітна плата враховуватиметься як прямі витрати на оплату праці щодо такого об’єкта калькулювання, як перевезення вантажу. Прямі витрати означають, що ресурс, який створив ці витрати (пальне), був придбаний для єдиного об’єкта віднесення затрат — доставки вантажу (для виконання конкретного замовлення клієнта).

До непрямих витрат (indirect cost) належать витрати, пов’язані з випуском (наданням) одночасно кількох або всіх видів продукції (послуг) одного і того ж суб’єкта господарювання. Наприклад, сума орендної плати за автобус, що використовується для здійснення різних видів перевезень (як по Україні, так і за кордон), належить до непрямих витрат, тому що цей автобус використовується спільно більш ніж одним об’єктом затрат.

Незважаючи на те, що виробничі витрати є найбільш суттєвим компонентом повних затрат, невиробничі витрати, такі як затрати на розробку, впровадження, реалізацію, маркетинг, дистрибуцію, логістику, є досить великими і потребують оцінки при встановленні ціни і розрахунку прибутку. Якщо будь-які з цих витрат:

а) безпосередньо пов’язані з виконанням конкретного замовлення (виготовленням продукції) або

б) окреме відшкодування цих витрат за умовами договору з клієнтом покладено на замовника,

— то такі витрати можуть бути визнані витратами на продукт (на замовлення) і включатися до вартості цього об’єкта затрат з використанням бази розподілу.

Порядок віднесення непрямих витрат до складу продажної вартості продукції (робіт, послуг) залежить від вибраного підприємством методу розподілу витрат між об’єктами калькулювання та плановими (звітними) періодами. Для розподілу непрямих невиробничих витрат на конкретний продукт діяльності (виріб, роботу, послугу) також вибирається база розподілу (як і для розподілу загальновиробничих витрат).

Ставкою розподілу накладних витрат буде відношення суми накладних витрат до бази їх розподілу (машино-годин, людино-годин, кількості продукції, кількості наладок, технологічних стадій тощо). Якщо підприємство групує витрати за окремими видами робіт, то спочатку доцільно визначити питому вагу тих чи інших накладних витрат, яка припадає на кожен окремий вид робіт.

Варто окремо зазначити про адміністративні витрати, деякі витрати на збут (на проведення рекламних кампаній) та фінансові витрати. Такі затрати забезпечують функціонування підприємства загалом і не залежать від обсягу діяльності (об’єму випуску) та не пов’язані з кількістю клієнтів або виготовленої продукції.

А тому затрати на такі види діяльності (які підтримують бізнес) не розподіляються на об’єкти віднесення затрат. Прикладом витрат, які не розподіляються, можуть бути також деякі витрати майбутніх періодів (витрати на створення веб-сайта, маркетингові витрати довгострокового характеру). Або, наприклад, витрати на рекламу продукції, яка ще не надійшла у продаж. Такі витрати включатимуться до витрат на збут у тому періоді, в якому розпочато продаж нової продукції.

Інвестиційні витрати відображаються у собівартості через амортизаційні відрахування. Витрати операційної діяльності, пов’язані з утриманням не задіяних для виконання замовлення (виготовлення виробу) механізмів та інших необоротних активів, відносяться на зменшення фінансових результатів від операційної діяльності.

Методи калькулювання

Найчастіше для обчислення собівартості випущеної продукції і наданих послуг (виконаних робіт) використовуються такі методи калькулювання, як попроцесний і позамовний. Попроцесне калькулювання характерне для великого серійного виробництва. Цей метод дозволяє розраховувати і розподіляти рівну кількість затрат на кожен продукт. Позамовне калькулювання використовується на підприємствах, які трактують кожне замовлення як самостійну одиницю випуску. Цей метод зручний у випадках, коли необхідно оцінити і надати обгрунтування ціни виконання замовлення.

Суми прямих затрат можна оцінити виходячи з інженерно-технологічних специфікацій, розроблених технічних умов або шляхом проведення аналогії з подібними стандартними продуктами. При позамовному калькулюванні ведеться детальний облік руху затрат за кожним замовленням (роботою, контрактом, партією виробів). Затрати на кожне незакінчене замовлення враховуються як незавершене виробництво. Вартість виконаного замовлення (готової і проданої продукції) обліковується як собівартість реалізованої продукції.

Варто звернути увагу на третій підхід до управління затратами — це калькулювання на основі діяльності. Прикладами видів діяльності тут можуть бути: створення товарних запасів у магазинах; управління виробничими циклами; наладка машин; збирання продукції; опрацювання замовлень клієнтів; контроль якості тощо. Традиційні методи калькулювання використовують реальні підрозділи або центри затрат для накопичування та перерозподілу витрат.

Метод калькулювання на основі діяльності використовує види діяльності (процеси) замість центрів затрат. При цьому витрати допоміжного підрозділу не розподіляються на виробничі цехи, а натомість визначається, в яких видах діяльності беруть участь ресурси допоміжного підрозділу. Витрати цих ресурсів належать до видів діяльності виходячи з того, яка їх кількість є необхідною (або використовується) для виконання (функціонування) певних видів діяльності (операцій).

За суттю, всі ці три методи обліку затрат і калькулювання собівартості працюють однаково. Насамперед створюються статті витрат, а потім ці витрати розподіляються між обслуговуючими підрозділами, виробничими центрами чи видами діяльності. Своєю чергою, ці розподілені витрати потім відносяться на об’єкти затрат.

Інформація про собівартість у фінансовій звітності

У бухгалтерському обліку використовуються поняття «виробнича собівартість» (п. 11 П(C)БО 16) і «виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)» та/або «собівартість реалізованих товарів» (п. 19 П(С)БО 3). Зокрема — для визначення валового фінансового результату (прибутку чи збитку), що наводиться в рядку 050 або 055 форми №2 «Звіт про фінансові результати», де суму чистого доходу (р. 035) порівнюють з виробничою собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг). Частина затрат на продукт, віднесених на фактично реалізовану за певний період продукцію у вигляді собівартості реалізованої продукції, відображується у рядку 040 звіту про фінансові результати. А решта затрат на продукт відноситься на продукцію, яка перебуває у запасах і відображається у балансі за статтею запасів.

Для визначення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) П(С)БО 16 пропонує таку формулу:

Фактична собівартість
реалізованої продукції
(робіт, послуг)
=
Виробнича собівартість
реалізованої продукції
+
Нерозподілені
загальновиробничі витрати
+
Наднормативні виробничі витрати3
(негативні відхилення).

Нагадаємо, що у п. 11 П(С)БО 16 зазначені такі групи витрат виробничої собівартості:

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

— змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п. 16 П(С)БО 16, розподіл загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється з використанням бази розподілу. Наприклад, пропорційно до суми заробітної плати працівників, зайнятих виготовленням продукції, виконанням відповідних робіт (наданням послуг). При цьому:

— змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат (калькулювання), виходячи з фактичної потужності звітного періоду (пропорційно до відвантаженої продукції);

— постійні загальновиробничі витрати розподіляються відповідно до нормальної виробничої потужності підприємства4.

Витрати, які не можна прямо віднести на конкретний виріб, тобто непрямі, до собівартості реалізованої продукції не включають (п. 17 П(С)БО 16). До цих витрат належать:

1) загальногосподарські (адміністративні), перераховані у п. 18 П(С)БО 16;

2) витрати на збут (п. 19 П(С)БО 16);

3) інші операційні витрати (перераховані у п. 20 П(С)БО 16).

Зазначені витрати (як витрати періоду) відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому їх було здійснено. Як випливає з форми №2 «Звіт про фінансові результати», вищезгадані витрати відшкодовуються за рахунок валового прибутку, який закладено до ціни.

Калькулювання на підприємстві

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно, так само, як і перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат. Розроблена економістом номенклатура статей витрат фіксується у наказі про облікову політику. Залежно від виду діяльності підприємства, а також особливостей виготовлення та реалізації конкретного продукту підприємство затверджує свої складові виробничої собівартості.

До однієї статті витрат можуть включатися складові будь-якого елемента витрат або кількох елементів (матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати). Як статті калькуляції підприємство може виділити витрати за окремими ділянками господарювання, зведені для визначення собівартості кожного окремого виду робіт.

На нашу думку, якщо вироб­ляється один вид продукції, то всі фактично понесені витрати, пов’язані з виробництвом, можна визнати прямими (умовно прямими), тобто не виділяти окремо постійні.

Якщо ж загальновиробничі витрати прямо віднести до певних видів продукції (робіт, послуг) неможливо, їх розподіляють:

— або відповідно до питомої ваги планової суми таких витрат у загальній сумі планової собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг);

— або виходячи з питомої ваги виручки від продажу цього виду продукції (робіт, послуг) у структурі всіх доходів підприємства;

— або виходячи із трудомісткості робіт (коли за базу розподілу беруть основну заробітну плату працівників, зайнятих виконанням (наданням) відповідних робіт (послуг);

— або пропорційно до часу роботи обладнання (машино-години).

Ставка розподілу таких непрямих затрат, як, наприклад, на ремонт і технічне обслуговування обладнання, має визначатися нормальним, а не фактичним рівнем використання потужностей (доступних необоротних ресурсів). Такий нормальний рівень доцільно вимірювати в наявній кількості машино-годин на рік.

Повна собівартість і ціна

Сукупні прямі витрати на матеріали, оплату праці (основна заробітна плата виробничого персоналу) і непрямі накладні витрати, віднесені на продукт (непрямі витрати на допоміжні види діяльності), складають повну собівартість об’єкта калькулювання.

Не останнє місце у структурі відпускної ціни займає прибуток. Для включення цієї категорії до ціни необхідно розрахувати величину відсотка надбавки до бази затрат. Для цього застосовують метод встановлення ціни на основі затрат, відомий як ціноутворення за принципом «затрати плюс». Величина відсотка надбавки обгрунтовується бажаною рентабельністю продажів (чистий операційний прибуток, поділений на обсяг продажів) та очікуваною нормою рентабельності капіталу підприємства5. Крім того, норма надбавки має враховувати витрати корпоративного рівня (адміністративні витрати та витрати на збут, які не відносяться безпосередньо на продукт); витрати на сплату податків (зборів), які мають характер податку з обороту (наприклад, на сплату акцизного збору, який встановлено у відсотках до обороту).

Отже, загальна сума всіх затрат (повної собівартості) і надбавки становитиме ціну виробу (послуги), тобто вартість об’єкта калькулювання.

Будову і структурні елементи повної собівартості та ціни реалізації покажемо на схемі.

У бухгалтерському обліку інформацію про виробничу собівартість ми накопичуємо на рахунку 23 «Виробництво», за дебетом якого протягом місяця збираються всі прямі витрати, а наприкінці місяця списуються загальновиробничі витрати і втрати від технологічного браку. Поворотні (зворотні) відходи з кредиту рахунка 23 прибуткуються на рахунок обліку запасів. Готова продукція з кредиту рахунка 23 оприбутковується до дебету субрахунка 26 «Готова продукція» за фактичною виробничою собівартістю. Виробнича собівартість реалізованої продукції відображається за кредитом субрахунка 26 у кореспонденції з дебетом субрахунка 901 «Собівартість реалізованої готової продукції». Якщо готова продукція, товари тощо відвантажені до переходу покупцеві ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на них, то їх собівартість відображають на окремих субрахунках відповідних рахунків обліку запасів.

Сюди ж, до дебету субрахунка 901, списуються загальновиробничі витрати періоду (субрах. 91). Закривається субрахунок 901 у дебет субрахунка 791 «Результат операційної діяльності». Крім того, до дебету рахунка обліку фінансових результатів списуються адміністративні витрати, витрати на збут та інші. Таким чином, виражені у грошовій формі сукупні поточні витрати звичайної діяльності підприємства відображаються на рахунку 79.

Розгляньмо приклад розподілу витрат і визначення ціни.

Приклад 1 Підприємство займається виготовленням меблів на замовлення і обрало позамовний метод калькулювання. За період було виконано два замовлення. Необхідно визначити, скільки загальновиробничих витрат припадає на одне замовлення. За базу розподілу візьмемо прямі матеріальні затрати. Ставкою (коефіцієнтом) розподілу в цьому випадку буде відношення акумульованих в одну групу загальновиробничих витрат до сукупності прямих затрат.

Згідно з актом на оприбуткування готової продукції і списання матеріалів (за замовленням №1), на виготовлення виробу А використано матеріалів на суму 500 грн, а на виріб Б (за замовленням №2) — на суму 600 грн (враховуються відпущені зі складу матеріали за мінусом вартості тих матеріалів, які залишилися на кінець місяця у незавершеному виробництві).

Амортизація основних засобів цеху — 70 грн.

Витрати на утримання виробничих приміщень (опалення, освітлення, інші) — 150 грн.

Оплата праці загальновиробничого персоналу (прибиральниці) — 300 грн.

Відрахування на соціальні заходи (умовно) — 100 грн.

Усього сума загальновиробничих витрат основного цеху становить 620 грн. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно до вартості витраченої сировини подамо у таблиці 1.

Приклад 2 Загальна сума витрат на забезпечення робочих креслень, маршрутизації обробки для кожної деталі тощо становить 15 тис. грн за рік. Наприкінці періоду загальна сума сформованих на рахунку 92 загальногоподарських витрат списується на фінансові результати. Але з метою калькулювання розрахуємо ту частку таких адміністративних витрат, яка припадає на виготовлення, наприклад, м’якої частини меблів.

Сума усіх прямих виробничих витрат цеху, який займається виготовленням м’якої частини, становить 77 тис. грн, а прямі витрати цеху зі складання інших меблів — 55 тис. грн. База розподілу, яка складається із суми прямих витрат одного і другого цеху, — 132 тис. грн. Отже, частка адміністративних витрат, яка припадає на виконання робіт з виготовлення м’якої частини, становитиме 0,583 (77000 : 132000), або 8745,00 грн (15000,00 грн х 0,583). Відповідно коефіцієнт адміністративних витрат, які включатимуться до собівартості робіт з виготовлення м’яких меблів, становитиме 0,11357 (8745,00 : 77000,00), або 11,36%. Помноживши цей коефіцієнт на суму прямих витрат, наприклад вартість сировини, використаної для конкретного замовлення, отримаємо ту суму адміністративних витрат, яка припадає на обслуговування цього замовлення.

Аналогічно можна визначити ставку інших операційних витрат (для використання цих даних при заповненні калькуляційного розрахунку припустімо, що інших операційних витрат підприємство у цьому періоді не планує).

Приклад 3 Нормальна сума витрат на обслуговування клієнтів становить 3 тис. грн на рік. Використовуючи коефіцієнт 0,583, можемо визначити, яку частину цих витрат потрібно буде віднести на собівартість виконання робіт з виготовлення м’якої частини. Ця сума становитиме 1749,00 грн (3000 х 0,583). Необхідно визначити нормальну ставку цих накладних витрат, яка припадає на одиницю роботи основ­них працівників. Тому за базу розподілу візьмемо фонд оплати праці основних працівників, які займаються виготовленням м’яких меблів. Нехай підприємство витрачає на оплату праці столярів цього цеху 100 тис. грн на рік. Отже, коефіцієнт розподілу витрат на обслуговування клієнтів становитиме 0,0175 (1749 : 100000).

У таблиці 2 (на с. 27) складемо калькуляційний розрахунок собівартості виробу А, використовуючи вже проведені розрахунки. При цьому норму надбавки для прикладу візьмемо за 20% і припустимо, що підприємство є платником податку на прибуток та ПДВ на загальних підставах.

Після визначення бази для нарахування податку на прибуток підприємств можна розрахувати суму витрат з податку на прибуток шляхом застосування ставки 25% до суми прибутку. Плановий обліковий прибуток підприємства визначають, базуючись на інвестиційному бюджеті, планах щодо створення спеціальних резервних фондів та необхідному рівні прибутку, який забезпечуватиме прибутковість інвестиційного капіталу. Якщо суму запланованого облікового прибутку (431,00 грн) поділити на 0,75 (1 - ставка прибутку 0,25), то отримаємо ту суму, яка обкладатиметься податком на прибуток (574,66 грн). Для включення до ціни витрат з податку на прибуток6 з цієї розрахованої величини (суми облікового прибутку) знайдемо 25%. Отже, в нашому прикладі в ціні доцільно додатково передбачити 143,66 грн витрат з податку на прибуток.

Підприємства-«єдиноподатники», які визначають 6% від суми виручки з ПДВ, на нашу думку, зможуть передбачити у калькуляції продажної ціни лише ту частину витрат на сплату єдиного податку, яка припадає на загальну суму витрат на виріб і прибутку. Наприклад, якщо сума витрат за статтями калькуляції (повна собівартість + прибуток) становила 200,00 грн, то розрахувати і закласти до ціни витрати на сплату єдиного податку ми зможемо у такій сумі: 200 : 0,94 х 6% = 12,76 грн. Відпускна ціна в такому випадку становитиме 212,76 грн без ПДВ. Зважаючи на те, що базою обкладення єдиним податком буде сума з ПДВ (255,31 грн), то не враховані у калькуляції витрати на сплату єдиного податку становитимуть 2,56 грн. Однак більш як 83% витрат на сплату єдиного податку будуть закладені до відпускної ціни.

Якщо ціна на ринку встановлюється на підставі попиту і пропозиції, метою оцінки затрат є прийняття рішення про те, чи буде існуючий продукт рентабельним при певній ринковій ціні. Використовуючи дані зведеного обліку витрат складають звітні калькуляції фактичної собівартості. Оскільки у звітній калькуляції на підставі первинних документів (звітів цехів, відомостей, актів, карток аналітичного обліку) відображається витрачання матеріальних цінностей, то, використовуючи ці дані, можна визначати собівартість запасів у залишках готової продукції на кінець звітного періоду.

Схема

Таблиця 1

 

Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно до вартості витраченої сировини (за даними прикладу 1)
Об’єкт витрат
Сума прямих витрат, грн
Коефіцієнт розподілу
Розрахунок
Розподілені загальновиробничі витрати, грн
Для виробу А
500,00
0,5636 (620 : 1100)
0,5636 х 500
281,82
Для виробу Б
600,00
 
0,5636 х 600
338,18
Усього:
1100,00
   
620,00

Таблиця 2

 

Калькуляційний розрахунок собівартості виробу А (за даними прикладів 1, 2, 3)

з/п
Статті калькуляції
Первинні документи та порядок обчислення показників
Сума, грн
1.
Матеріали Карта аналітичного обліку витрат на виробництво
500,00
2.
Куповані комплектуючі вироби Рахунок стороннього підприємства
200,00
3.
Заробітна плата працівників виходячи із трудомісткості робіт Відомість нарахування заробітної плати
800,00
4.
Відрахування до Пенсійного та інших соціальних фондів 800,00 х 37,8% (умовно)
302,40
Усього прямих витрат
1802,40
5.
Загальновиробничі витрати Карта аналітичного обліку витрат на виробництво

(500,00 х 56,36%)

281,80
Виробнича собівартість виробу А (1802,40 + 281,80)
2084,20
6.
Витрати на забезпечення робочих креслень і маршрутизації обробки (коефіцієнт 0,1136) 500,00 х 0,1136 (або 11,36%)
56,80
7.
Витрати на обслуговування клієнтів (коефіцієнт 0,0175) 800,00 х 0,0175
14,00
Операційна собівартість (2084,20 + 56,80 + 14,00)
2155,00
8.
Прибуток (надбавка) (2155,00 х 20%)
431,00
Загальна вартість (2155,00 + 431,00)
2586,00
9.
ПДВ 2586,00 х 20%
517,20
Відпускна ціна виробу з ПДВ (2586,00 + 517,20)
3103,20

1 Змінними (гнучкими) називаються витрати, величина яких змінюється прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

2 Затрати, які ототожнюються з ресурсами із заданою потужністю. Це так звані заплановані затрати, які могли б бути понесені при нульовому обсязі діяльності.

3 «Наднормативні витрати включаються до собівартості, якщо такі витрати не пов’язані з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання, за рішенням уповноваженої особи (керівника) підприємства» (лист Мінфіну від 15.04.2005 р. №31-04220-20-17/6687).

4 Нормальна потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, якого може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва (виробнича програма).

5 Норма рентабельності (облікова ставка доходу) — це відношення чистого прибутку до суми інвестицій. При обчисленні облікової норми рентабельності використовують середньорічний прибуток і середній рівень інвестицій.

6 Оцінка суми витрат з податку на прибуток не буде точною, якщо підприємства, зокрема, не враховуватимуть у розрахунках наявність постійних різниць між обліковим та податковим прибутком.

Нормативна база

  • Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
  • Закон про прибуток — Закон України від 28.12.94 р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
  • П(С)БО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. №318.
  • П(С)БО 3 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. №87.
  • Інструкція — Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291.

Номенклатура статей витрат

Перелік статей витрат може мати такий вигляд:

  • сировина і матеріали (за мінусом зворотних відходів); паливо і мастильні матеріали; куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби (з урахуванням транспортно-заготівельних витрат);
  • прямі витрати на оплату праці (основна, додаткова заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим виготовленням продукції або наданням послуг (виконанням робіт);
  • відрахування на соціальні заходи щодо заробітної плати основних виробничих працівників;
  • втрати від технічно неминучого браку;
  • роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій, які можна безпосередньо віднести до об’єкта витрат;
  • витрати на експлуатацію та ремонт необоротних активів, які використовуються у виробництві;
  • загальновиробничі витрати на управління та обслуговування виробництва; на організацію робіт і вдосконалення технології; на здійснення заходів з охорони праці (наприклад, вартість спецодягу та спецвзуття, що видаються працівникам).

Увага!

Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook

Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!

Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.

Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 99 грн/міс

Передплатити

Автор: «Дебет-Кредит»

Рубрика: Облік та звітність/Облік окремих операцій

30 днiв передплати безкоштовно!Оберiть свiй пакет вiд «Дебету-Кредиту»
на мiсяць безкоштовно!
Спробувати

Усі консультації рубрики «Облік окремих операцій»

  • Поставка основного засобу резиденту за трьохстороннім договором, де платник-нерезидент: облік та оподаткування
    Підприємство уклало трьохсторонній договір на поставку автобусів дитячому садку, де платником є нерезидент. Оплата в євро. Перша частина оплати 10% - 02.01.2024 р., друга 90% - 14.02.2024 р. ПДВ у складі ціни. Поставка автобуса відбулася 15.02.2024 р. Який порядок відображення в обліку та складання ПН?
    27.03.202413
  • Як повернути ОЗ з рахунку 286 знову на рахунок 10?
    Підприємство у вересні 2021 р. прийняло рішення продати основні засоби (меблі). Активи було переведено до складу необоротних активів, утримуваних для продажу за найменшою з вартостей, зокрема, балансовою. У зв'язку з війною ці ОЗ не були продані. У 2024 р. прийнято рішення не продавати їх та продовжити використовувати у госпдіяльності. Скоригована балансова вартість (балансова вартість зменшена на суму амортизації, яка була б нарахована за період жовтень 2021 - грудень 2023 рр.) дорівнює нулю. За якою вартістю зараховувати об'єкт до складу основних засобів?
    26.03.202461
  • Облік компенсації за працевлаштування ВПО
    Які бухгалтерські проведення слід здійснити при компенсації роботодавцю за працевлаштування ВПО?
    26.03.202434
  • Чи збільшують первісну вартість ОЗ витрати на його монтаж на новому місці використання?
    Підприємство має об’єкт ОЗ, який використовувався в орендованому магазині. Після закінчення договору оренди, об'єкт ОЗ демонтований за старою адресою використання та переміщений в інший орендований магазин за іншою адресою. Для використання ОЗ за новою адресою підприємство понесло витрати на демонтаж за старою адресою та монтаж ОЗ на новому місці. Як обліковувати послуги демонтажу і монтажу старого (що уже був у використанні) об'єкту ОЗ за новою адресою? Чи можна збільшити первісну вартість ОЗ на суму витрат на його монтаж на новому місці?
    25.03.202442
  • Облік придбання ОЗ в кредит за програмою 5-7-9
    Підприємство придбаває обладнання, сплачуючи 30% коштів, а 70% сплачує банк за кредитним договором на 5 років за програмою 5-7-9. Частину відсотків за кредитом сплачує підприємство, а частину - держава. Обладнання ще не виготовлене. За договором, поставка буде на 71-й день від дати оплати, яка була 08.02.2024 р. Як відображати ці операції в бухобліку?
    21.03.202442