Як встановити термін корисного використання на об’єкт ОЗ

Практика свідчить, що стосовно строку корисного використання об’єкта ОЗ є лише суб’єктивні оцінки підприємства. Норма пп. 14.1.138 ПКУ оперує терміном «очікуваний строк корисного використання (експлуатації)». Ні податкове, ні бухгалтерське законодавство не містить будь-яких алгоритмів або критеріїв визначення цього строку. Щоби встановити строк експлуатації для певних основних засобів, потрібно мати деякі технічні навики. Тому такі завдання повинні вирішувати відповідні спеціалісти, які відповідають за експлуатацію об’єктів ОЗ (наприклад, інженери).

У будь-якому випадку пам’ятайте: встановлення строку експлуатації — предмет тільки професійного судження. Будь-якого регламентованого порядку тут немає! Очікуваний строк корисного використання (експлуатації) — це, по суті, не максимальний строк, протягом якого певний основний засіб можна використовувати за призначенням, а строк, протягом якого суб’єкт господарської діяльності вважає, що буде його використовувати. Тобто такий строк залежить ще і від наміру самого СГД.

Норми п. 145.1 ПКУ прописують мінімальні строки експлуатації з погляду податкового законодавства. У податковому обліку амортизація об’єкта ОЗ нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, встановленого платником податків, але не меншого від мінімального допустимого строку, чітко регламентованого для кожної групи ОЗ пунктом 145.1 ПКУ. У бухобліку такої прив’язки до мінімального строку немає. На практиці керівництву підприємства простіше і в бухобліку керуватися строками, прописаними у п. 145.1 ПКУ. Наприклад, і в бухгалтерському, і в податковому обліку прописати для автомобіля строк використання 6 років. Таку можливість встановлено у п. 26 П(С)БО 7: «Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванняммінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу)».

Які основні чинники строку корисного використання?

Норми пп. 145.1.3 ПКУ радять ґрунтуватися на:

1) очікуваному використанні об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

2) передбачуваному фізичному і моральному зносі;

3) правових чи інших обмеженнях строків використання об’єкта та інших чинниках.

У пункті 24 П(С)БО 7 встановлено ті ж самі чинники визначення строку корисного використання. Як бачимо, вони є досить розмитими та неконкретними, не кажучи вже про «інші чинники». Враховуючи все різноманіття ОЗ, під цю категорію чинників може потрапити все що завгодно.

Ще один момент, на який варто звернути увагу, — це норма п. 4 П(С)БО 7, наведена у визначенні терміна «об’єкт основних засобів»: «Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися у бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів». Отже, крім загального визначення об’єкта ОЗ, саме строк корисного використання може бути ключовим критерієм для ідентифікації одного об’єкта як сукупності різних об’єктів з різними строками використання. Прикладом можуть бути системний блок комп’ютера і монітор, які куплені у різний час і мають різні строки використання.

Надзвичайно важливо для затвердження строку експлуатації ОЗ правильно все оформити. Є думка, що строк експлуатації досить прописати у формах №ОЗ-1 «Акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів» та №ОЗ-6 «Iнвентарна картка обліку основних засобів»-1. Для податкового обліку цього недостатньо. Відповідно до норм пп. 145.1.2 ПКУ, «нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс)...». Отже, при зарахуванні об’єкта ОЗ на баланс обов’язково слід оформити наказ, де чітко прописати строк корисного використання такого об’єкта.

1 - Затверджено Наказом Мінстату від 29.12.95 р. №352 «Про затвердження типових форм первинного обліку».