На жаль, строки виправлень в податкових деклараціях обмежені. Згідно із ст. 50 ПКУ у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у т. ч., за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. 

Стаття 102 ПКУ говорить про строки, протягом яких контролюючий орган (тобто, податківці) має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків. Та, виходячи з роз’яснень податківців, ці ж строки діють і для платників податків щодо внесення ними змін до поданих податкових декларацій. 

Строки давності наступні: не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. 

Якщо ці строки давності минули, то платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в т. ч., від нарахованої пені), а спір щодо такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Тобто, в ситуації, коли платник податків самостійно визначив суму податку до сплати, і минув строк, протягом якого він міг самостійно цю суму зменшити (шляхом подання уточнюючого розрахунку), то ця сума податку вже не виправляється і не оскаржується. 

Тепер розглянемо помилку, яка виникла в декларації, і чи могла вона призвести до виникнення недоплати. 

Якщо була певна пільга з оподаткування податком на прибуток, то суму прибутку, звільненого від оподаткування, треба було показати в рядку 09 декларації (в її редакції, яка подавалась за 2013 рік). Далі ця сума брала участь у формулі, наведені в рядку 11. У ньому рахувався податок на прибуток, який не підлягав патентуванню (рядок 07 – рядок 08 – рядок 09 (при позитивному значенні) х ставка податку в процентах). Тобто, значення прибутку, який треба було навести в рядку 09, повинно було зменшувати значення оподаткованого прибутку. І це мало вплинути на значення суми самого податку за звітний період (в рядку 14) і суму, яку треба було сплатити за наслідками такого періоду/за останній квартал (в рядку 16). 

Оскільки рядок 09 залишався незаповненим, то автоматично відбулося завищення суми податку до сплати. Що треба було виправити – і бажано до спливу граничного строку сплати такого податку (щоб не виник штраф за недоплату).  Цього не було зроблено своєчасно, і зараз, на жаль, виправити цю помилку вже не можна. Якщо податківці своєчасно застосували до цієї недоплати штраф, їх вже не можна навіть оскаржити в суді. Щодо пені, то податківці роз’яснюють, що вона нараховується навіть без строків давності.

Щодо наявних у підприємства податкового боргу і штрафів/пені, податківці мали надсилати податкове повідомлення-рішення/податкову вимогу. А також мали право застосувати щодо підприємства інші заходи, спрямовані на забезпечення погашення такого боргу (податкова застава, арешт активів, звернення до суду тощо). 

Якщо  такі заходи до червня 2019 р.  не застосовувались, то у підприємства були підстави вважати, що строк давності щодо сплати цих грошових зобов’язань вже минув, і вони вже списані податківцями. Але цей процес, звісно, теж слід було контролювати і вимагати такого списання, щоб старий борг не нагадав про себе знову через 4 роки. 

До того ж, у податківців є перевага – спочатку за сумами, які надходять для сплати податків, вони погашають борги (недоплату, штрафи та пеню), а вже, що залишиться – враховують на погашення поточних зобов’язань (див. пп. 87.9 ПКУ). Таким чином відбувається «омолодження» боргу – він з 2014 року пересувається до 2019 року. Якщо у підприємства протягом цих 4 років так і було – тобто, пільгою воно більше не користувались,  певна сума податку до сплати  у підприємства визначалась і сплачувалась, то борг, який насправді виник ще у 2014 році, за даними податківців обліковується як борг поточний, за яким строк давності мине не скоро. 

Тож, підприємству треба чітко з’ясувати, за який період в ППР, надісланого в червні 2019 р., нараховано штраф та пеню. Якщо це санкції за порушення чотирьохрічної давності, то таке ППР можна оскаржити у суді. Якщо все ж таки ППР посилається на поточну недоплату, то, після звірки із податківцями, як саме вони її визначили, скоріш за все, її доведеться сплатити.