Документи, що підтверджують відрядження і надаються з метою звільнення від туристичного збору

Статтею 10 ПКУ визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі — збір).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження збору, який є обов'язковим до сплати на території відповідних територіальних громад (п. 8.3 ст. 8 ПКУ).

Згідно зі ст. 268 ПКУ «платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк».

Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання згідно з пп. 268.6.1 ПКУ.

Як встановлено пп. 268.2.2 ПКУ, не можуть бути платниками збору, зокрема, особи, які прибули у відрядження.

Інструкцією №59 визначено, що «службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства)».

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Саме тому наказ керівника про відправлення працівника у відрядження, на нашу думку, може бути підставою для несплати туристичного збору.

У ЄБПЗ фахівці податкової зазначають, що у пп. 140.1.7 ПКУ вказується перелік документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю підприємства. Серед них, зокрема (але не виключно), можуть бути:

1) запрошення сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку;

2) укладений договір чи контракт;

3) інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини;

4) документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Тобто фахівці ДПСУ вказують, що крім наказу керівника відряджена особа може додати й інші документи. Проте, на нашу думку, наказу керівника в такій ситуації повинно бути достатньо, а вищенаведений перелік пп. 140.1.7 ПКУ стосується підтвердження зв'язку відрядження з господарською діяльністю підприємства для відображення податкових витрат за таким відрядженням.

Якщо відряджений працівник не надасть жодних документів, які б підтверджували його відрядження, то він буде платником туристичного збору на загальних підставах.

Податковим агентам для ненарахування туристичного збору радимо зробити копію наказу про направлення працівника у відрядження, яка виступатиме підтвердним документом.