Право фізичної особи-засновника надати ТОВ відсоткову позику
Фізична особа — резидент України, у тому числі засновник підприємства, має право надати такому підприємству власні грошові кошти за договором позики з умовою нарахування та сплати процентів. Правовою підставою для цього є положення ст. 1046–1048 ЦКУ.
Так, відповідно до ст. 1046 ЦКУ, за договором позики одна сторона — позикодавець — передає у власність другій стороні — позичальнику — грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. При цьому ст. 1048 ЦКУ прямо встановлює право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок отримання процентів визначаються договором.
Слід зазначити, що ЦКУ не встановлює вимоги, відповідно до якої фізична особа для укладення такого договору повинна мати статус банку, фінансової установи або фізичної особи-підприємця. А отже, статус фізичної особи та одночасно засновника підприємства-позичальника не перешкоджає укладенню договору процентної позики.
При цьому, цивільне законодавство чітко відмежовує договір позики від кредитного договору. Тому, в описаній ситуації, правовідносини доцільно оформлювати саме як договір позики відповідно до ст. 1046–1048 ЦКУ, а не як кредитний договір або договір про надання фінансового кредиту.
Чи є така операція наданням фінансової послуги
Сам факт встановлення процентів за договором позики не перетворює автоматично фізичну особу-засновника на фінансову установу.
Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» №1953-IX, чинний у редакції від 30.07.2026, визначає надавача фінансових послуг як фінансову установу, а у випадках, прямо передбачених спеціальними законами, — іншу юридичну особу або філію іноземної юридичної особи.
При цьому цивільно-правовий договір позики за ст. 1046–1048 ЦКУ та професійне надання кредитів як фінансової послуги є різними правовими конструкціями.
З цього питання Верховний Суд України сформулював принципову правову позицію у справі №6-79цс12 від 18.07.2012: «Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ).
Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦКУ».
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у Постанові від 31.05.2021 у справі №127/984/20 прямо послався на цю позицію та повторив, що законодавство не встановлює обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики.
Тому для операції, за якою фізична особа-засновник передає власні кошти конкретному підприємству на умовах повернення та сплати процентів, правовою підставою є саме норми ЦКУ про договір позики.
Разом з тим, для мінімізації юридичних ризиків у договорі та первинних документах доцільно використовувати терміни «позикодавець», «позичальник», «договір позики», «проценти за користування сумою позики», а не «кредитодавець», «фінансовий кредит» тощо.
Узгодженність з нормами Податкового кодексу України
Слід зазначити, що ПКУ не є нормативним актом, який визначає право фізичної особи укладати договір позики. Це право виникає зі ст. 1046 – 1048 ЦКУ. А Податковий кодекс встановлює, як така вже правомірна цивільна операція кваліфікується для цілей оподаткування.
Отже, необхідно відокремити цивільно-правову допустимість договору від його податкової кваліфікації.
Так, Податковий кодекс використовує власні спеціальні визначення.
Відповідно до пп. 14.1.257 ПКУ, поворотною фінансовою допомогою є кошти, отримані за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсації за користування такими коштами. Таким чином, якщо договором із засновником передбачена сплата процентів, така операція не є поворотною фінансовою допомогою у розумінні пп. 14.1.257 ПКУ.
Водночас відповідно до пп. 14.1.267 ПКУ «позикою» для цілей Податкового кодексу є грошові кошти, що надаються: резидентами, які є фінансовими установами, або визначеними ПКУ нерезидентами, на визначений строк із зобов'язанням повернення та сплатою процентів.
Отже, звичайна фізична особа-резидент України, яка не є фінансовою установою, не відповідає суб'єктному складу визначення «позики» за пп. 14.1.267 ПКУ.
Аналогічно така операція не є «фінансовим кредитом» у розумінні пп. 14.1.258 ПКУ, оскільки фінансовий кредит за цією нормою надається банками, небанківськими фінансовими установами або іншими прямо визначеними у ПКУ кредиторами.
При цьому зазначена невідповідність спеціальним термінам ПКУ не означає, що договір процентної позики є незаконним або недійсним, оскільки Податковий кодекс визначає терміни для цілей оподаткування та не обмежує цивільну правоздатність фізичної особи, встановлену Цивільним кодексом України.
Таким чином, одночасно є правильними такі висновки:
- за ЦКУ фізична особа-резидент має право надати підприємству процентну позику;
- така операція не є поворотною фінансовою допомогою за пп. 14.1.257 ПКУ;
- така операція формально не підпадає під спеціальне визначення «позики» за пп. 14.1.267 ПКУ, якщо позикодавцем є звичайна фізична особа-резидент, яка не є фінансовою установою;
- така податкова кваліфікація не скасовує і не обмежує дійсність цивільно-правового договору позики.
Отже, операція з надання відсоткової позики фізичною-особою – резидентом юридичній особі є допустимою відповідно до цивільного законодавства України.
Чинна позиція ДПС також не містить висновку про те, що надання фізичною особою-резидентом процентної позики юридичній особі автоматично є незаконним наданням фінансової послуги.
Зокрема, у податковій нормі, а саме, у пп. 14.1.159 ПКУ (визначення пов'язаних осіб) Кодекс прямо оперує поняттям: «сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від фізичної особи, наданих юридичній особі...». Тобто сам ПКУ в іншій нормі прямо передбачає фактичну можливість надання фізичною особою юридичній особі кредитів/позик/фінансової допомоги.
Крім того, ДПС у Базі знань ЗІР, категорія 103.02, прямо враховує можливість укладення такого договору відповідно до ст. 1048 ЦК України та визначає порядок оподаткування доходу фізичної особи за ним.
Водночас ДПС виходить із того, що процентна позика, надана фізичною особою-резидентом, яка не є фінансовою установою, не відповідає спеціальному визначенню «позики» для цілей ПКУ, встановленому пп. 14.1.267 ПКУ. Тому виплата, визначена сторонами цивільно-правового договору як проценти, для цілей оподаткування ПДФО розглядається ДПС як винагорода та інша виплата за цивільно-правовим договором відповідно до пп. 164.2.2 ПКУ.
Висновок
- Фізична особа-засновник — резидент України має право надати власному ТОВ грошові кошти за договором відсоткової позики;
- Цивільно-правова підстава є достатньо чіткою: ст. 1046 ЦКУ допускає укладення договору позики, а ст. 1048 ЦКУ прямо передбачає право позикодавця на отримання процентів;
- При цьому специфічна термінологія Податкового кодексу не забороняє укладення договору і не робить його недійсним, оскільки правоздатність сторін та допустимість договору визначаються цивільним законодавством, а спеціальні визначення ПКУ використовуються для цілей оподаткування.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до повного тексту цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Ще не передплатник, проте теж хочете скористатись такою можливістю?
Оформіть пакет «Мій асистент» усього за 199 грн/міс або спробуйте безкоштовну передплату на 14 днів прямо зараз
