Що буде, якщо немає термінала

Відповідно до п. 14.19 Закону №2346, суб'єкти господарювання зобов'язані забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів (далі — ЕПЗ) розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням ЕПЗ.

Частиною 2 ст. 17 Закону №1023 (з урахуванням змін, внесених Законом від 18.09.2012 р. №5284-VI, що набрав чинності 18.10.2012 р.) передбачено право споживача на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання ЕПЗ з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України. При цьому продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати.

Обмеження у будь-який спосіб використання ним ЕПЗ, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов'язаний приймати їх до сплати, — зазначеною нормою закону заборонені.

Суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які відповідно до закону використовують РРО, повинні були ще у 2011 р. перейти на обов'язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги). При цьому кількість платіжних терміналів повинна становити не менш ніж 50% кількості РРО, а в разі наявності лише одного РРО суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів.

Проте від обов'язкового приймання карток звільнені:

— суб'єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення менш ніж 25 тис. осіб;

— заклади громадського харчування закритого типу (відомчі), які обслуговують певний контингент споживачів;

— підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м (крім АЗС).

Згідно з пунктом 14.19 Закону №2346, контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо здійснення розрахунків з використанням ЕПЗ здійснюють органи доходів і зборів, а за забезпеченням захисту прав держателів ЕПЗ на здійснення зазначених розрахунків — Держспоживінспекція.

Зазначеним вище Законом №5284-VI частина 1 ст. 23 Закону №1023, яка передбачає відповідальність за правопорушення у сфері захисту прав споживачів, доповнено новим пунктом 12, згідно з яким за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених ч. 2 ст. 17 цього Закону (права на вільний вибір товарів і послуг та на вільне використання ЕПЗ), — передбачено штраф у розмірі 500 н. м. д. г. (8500 грн).

Оскільки згідно з названою статтею порядок стягнення штрафів визначається Кабміном, цей штраф не стягувався до прийняття постанови КМУ від 02.10.2013 р. №727, якою внесено редакційні зміни до Положення №1177, що визначає порядок накладення та стягнення штрафів уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів. Відтепер дію Положення №1177 поширено і на цей штраф.

Суб'єктами відповідальності за названі порушення є СГД — підприємства, установи, організації (їхні філії, представництва, відділення) незалежно від форми власності, іноземні юрособи та фізособи-підприємці, що провадять господарську діяльність на території України.

Рішення про застосування штрафу за результатами перевірки приймає керівник органу Держспоживінспекції або його заступник (п. 3 Положення №1177), і воно може бути оскаржене Держспоживінспекції (центральному органу) або до суду. У разі несплати зазначеного штрафу він стягується примусово органами Державної виконавчої служби (ч. 2 ст. 23 Закону №1023).

На нашу думку, наведені санкції належать до адміністративно-господарських, і на них поширюється встановлений ст. 250 ГКУ строк давності: 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня самого порушення.

Немалий штраф передбачено і законодавством про адміністративні правопорушення. Законом №5518, що набрав чинності у січні 2013 р., КпАП було доповнено статтею 163-15, частиною 1 якої передбачено адмінвідповідальність за недотримання установлених законодавством вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів у вигляді штрафу на фізособу-підприємця, посадових осіб юрособи від 100 до 200 н. м. д. г. (1700 — 3400 грн). А в разі повторного вчинення особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме порушення, розмір штрафу становитиме від 500 до 1000 н. м. д. г. (8500 — 17000 грн).

Цікаво, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 255 та ст. 234-2 КпАП, протоколи про адмінправопорушення за ст. 163-15 складають не органи захисту прав споживачів, а уповноважені особи органів доходів і зборів. I вони згідно зі ст. 234-2 розглядають справи про ці правопорушення: розгляд справ та накладення стягнень здійснюють керівники органів доходів і зборів та їхні заступники.

Строк давності притягнення до адмінвідповідальності за ст. 163-15 становить 2 місяці з моменту вчинення (а для триваючих порушень — 2 місяці з моменту виявлення). Триваючим порушенням, на наш погляд, буде, наприклад, недотримання вимоги щодо кількості платіжних терміналів. А ненадання, наприклад, можливості конкретному споживачеві розрахуватися платіжною карткою з причин, не пов'язаних із недостатньою кількістю терміналів (наприклад, споживачеві повідомили, що термінал не працює або що розрахуватися через нього за конкретний товар неможливо), — це разове порушення. Строк давності за таким порушенням обчислюватиметься з моменту його вчинення.

Звернімо увагу, що у разі коли йдеться про вчинення правопорушення фізособою-підприємцем, то вона є суб'єктом відповідальності обох видів: і адміністративно-господарської, і адміністративної. Проте оскільки притягнення до відповідальності здійснюється різними органами, процедури також є різними.

Аналогічне стосується, у принципі, і відповідальності підприємства (юрособи) й окремо його посадових осіб.