Відповідно до ч.1, 2 ст. 712 ЦКУ за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Форма договору купівлі-продажу наведена у ст. 639 ЦКУ, де сказано, що:
1. договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом;
2. якщо сторони домовилися укласти договір у письмовій формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Те саме прописано й для нотаріального посвідчення договору (ч. 4 ст. 639 ЦКУ)
Якщо подивитись на загальні вимоги укладення правочинів (договорів), то ЦКУ вимагає форми таких правочинів (договорів):
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 ЦКУ).
2. Юрособі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦКУ)
3. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦКУ).
Слід зазначити, що згідно із ст. 208 ЦКУ правочини між юридичною та фізичною особами (зокрема, і з ФОП) слід укладати у письмовій формі. Але цей обов’язок не поширюється на випадки, якщо правочин відповідає ознаками усного правочину, встановленого ч. 1 ст. 206 ЦКУ.
Відтак, враховуючи вищенаведене можемо стверджувати, що оскільки до договору поставки ЦКУ не встановлена спеціальна форма* (письмова, усна, нотаріальна), то сторони вправі укладати так і у тій формі, в який вони домовились це зробити. При цьому, система оподаткування та статусу госпсубєкта значення не мають.
Втім, певною особливістю договорів поставки, яка й привела до необхідності виділення такого виду договорів окремо, від договорів купівлі-продажу, — це циклічність (періодичність) постачання товарів, робіт, послуг. Відповідно, якщо договір поставки укладається, скажімо, на рік часу з циклічністю постачання товарів (робіт, послуг) щомісяця, то така поставка має бути зафіксована письмово. Якщо поставка одноразова — усна форма договору не виключається (відповідає умовам ч. 1 ст. 206 ЦКУ).
Водночас, ми не можемо не згадати про те, що масло до вогню у проблемі щодо форми господарських договорів додало рішення ВСУ**, яким суд не визнав договір первинним документом. Відтак, усі спори щодо форми договори та порядку його укладення можуть лежати лише у площині господарських (не податкових!) відносин.
____________________________
* Ми наразі не говоримо про договори поставки для яких іншими законами передбачена обов'язкова письмова форма, зокрема, коли йдеться про договори поставки за державним замовленням.