Укладення договору позички авто з директором без нотаріального посвідчення: чи правомірно?

Відповідно до ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Положеннями ст. 828 ЦКУ встановлено, що договір позички між юрособами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі. Договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізособа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 та 4 ст. 828 ЦКУ).

Отже, від того, чи належить вантажний автомобіль до транспортних засобів або до наземних самохідних транспортних засобів, залежить вимога нотаріального посвідчення договору його позички.

Визначення наземних самохідних транспортних засобів

Відповідно до ст. 1 Закону  «Про автомобільний транспорт»:

• автомобіль – колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;
• автомобільний транспортний засіб – колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі – транспортний засіб);
• автомобіль вантажний – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Нормами ст. 34 Закону «Про дорожній рух» передбачено, що державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Також зазначимо, що терміни, наведені у п. 1.10 Правил №1306, мають таке значення:

• вантажний автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;
• механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також на тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт;

При цьому в пп. «а» п. 27.2 Правил №1306 зазначено, що на автомагістралях і дорогах для автомобілів забороняється рух тракторів, самохідних машин і механізмів.

Отже, чинне законодавство України розрізняє терміни «вантажний автомобіль» та «самохідні машині», що належать до транспортних засобів.

Однак певні юридичні кола (див. тут та тут) вважають, що всі автомобілі (вантажні та легкові) належать до самохідних транспортних засобів. Тому договір позички таких транспортних засобів не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення.

Така позиція ґрунтується на судових рішення по справах:

• №812/1818/17, прийняте Луганським окружним адміністративним судом від 29.01.2018 р.,
• №812/1821/17, прийняте Луганським окружним адміністративним судом від 29.01.2018 р.
• №822/59/15, прийняте Хмельницьким окружним адміністративним судом від 17.02.2015 р. 
• №822/59/15, прийняте Вінницьким апеляційним адміністративним судом від 07.04.2015 р.

Зокрема, в судовому рішенні по справі №822/59/15, прийнятому Вінницьким апеляційним адміністративним судом від 07.04.2015 р. (далі – Рішення), зазначено таке: зі змісту норми ч. 4 ст. 828 ЦКУ випливає, що договір позички наземних самохідних транспортних засобів за участю фізособи не треба обов'язково посвідчувати нотаріально. При цьому, на даний час законодавством України чітко не визначено поняття «наземний самохідний транспортний засіб», а розшифровано лише термін «наземні транспортні засоби».

Згідно з ч. 1.5 ст. 1 Закону №1961, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, наземні транспортні засоби – це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають держреєстрації та обліку у відповідних підрозділах МВС України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Підпункт «b» ст. 1 Європейської угоди визначає, що під «автомобілем» мається на увазі будь-який самохідний транспортний засіб, що використовується зазвичай для перевезення на дорогах людей або вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей або вантажів (цей термін не включає сільськогосподарські трактори).

Таким чином, за Рішенням автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а отже,  договори позички транспортного засобу не потребують обов'язкового нотаріального посвідчення.

Отже, у разі, якщо підприємство готове доводити в судовому порядку, що договір позички вантажного автомобіля може не посвідчуватися нотаріально, оскільки авто – це наземний самохідний транспортний засіб, то дії підприємства, викладені у запитанні, можна вважати правильними.

Можливі наслідки непосвідчення договору нотаріально

ДФС у Рівненській області в листі від 19.04.2016 р. №865/10/17-00-15-02-10 повідомляє, що за своєю сутністю договір позички є близьким до договору найму (оренди) майна, але головна відмінність між ними полягає в тому, що договір найму (оренди), на відміну від договору позички, є оплатним.

Підпунктом 3.2 п. 3 гл. 5 розд. II наказу Мін'юсту №296/5 визначено, що договори про найм (оренду) або позичку транспортного засобу посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦКУ).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦКУ, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦКУ). У ч. 1 ст. 216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін (ч. 4 ст. 216 ЦКУ).

Отже, в ситуації, яка розглядається, підприємству необхідно відшкодувати вартість користування автомобілем з утриманням ПДФО та ВЗ, а також використане за таким договором пальне вважати безкоштовно наданим позикодавцю з оподаткуванням ПДФО та ВЗ відповідно до пп. «а» пп. 164.2.17 ПКУ як додаткове благо.

Крім того, операція безкоштовно наданого пального позикодавцю є об’єктом оподаткування акцизним податком та ПДВ.

 ***

Читайте також:

• Як оформити використання автомобіля працівника в госпдіяльності?
• Одержання майна у позичку: облік та податкові наслідки
• Використання майна працівників: оренда або позичка?
• Договір позички транспортного засобу підлягає нотаріальному посвідченню