Згідно з частиною шостою ст. 8 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон №2464) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини й органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу чи компенсацію відповідно до законодавства, - для осіб, зазначених у п.п. 9–14 частини першої ст. 4 Закону №2464, нараховують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) у розмірі 33,2 відсотка.
У разі, якщо база нарахування ЄВ (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (грошове забезпечення, дохід), сума ЄВ розраховується роботодавцями як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (грошове забезпечення, дохід), та ставки ЄВ, встановленої для відповідної категорії платника.
Зазначена норма щодо нарахування ЄВ застосовується за умови відпрацювання застрахованою особою повного календарного місяця.
Для платників, зазначених у п. 11 частини першої ст. 4 цього Закону, зокрема які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, ЄВ встановлюється у розмірі 2 відс. суми допомоги по тимчасовій непрацездатності (частина дванадцята ст. 8 Закону №2464).
Обмежень стосовно розміру доходу в частині утримання ЄВ із заробітної плати найманих працівників Законом №2464 не передбачено.
Тобто, якщо розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахований працівнику за звітний місяць, менше мінімальної зарплати, то роботодавці нараховують ЄВ найманому працівнику на мінімальну заробітну плату у розмірі 33,2 відс., та утримують ЄВ із фактичної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2 відсотка.