На сьогодні ст. 119 КЗпП не зобов’язує роботодавця виплачувати середній заробіток працівникам, призваним до лав ЗСУ.
Проте роботодавець має право ухвалити рішення про добровільну виплату в будь-якій сумі для підтримки мобілізованого працівника, керуючись ч. 1 ст. 9-1 КЗпП та з урахуванням норм ст. 97 КЗпП і ст. 15 Закону про оплату праці.
Тобто роботодавець має право підтримувати свого мобілізованого працівника, надаючи йому, як в описаному випадку, матеріальну допомогу у фіксованій сумі (неважливо, чи буде вона щомісячна, квартальна чи виплачена з іншою періодичністю), законодавством це не заборонено. І таке рішення має бути зафіксовано в наказі.
Незважаючи на те, що роботодавець не прийняв добровільного рішення щодо нарахування та виплати середнього заробітку мобілізованому працівникові, такого працівника потрібно й надалі відображати у додатку 1 єдиної звітності з відображенням у графі 14 кількості календарних днів перебування у трудових відносинах, бо з працівником не було припинено трудових відносин, він лише був увільнений від виконання службових обов’язків у зв’язку з мобілізацією до лав ЗСУ за КЗО «1» (або «2», якщо мобілізований є особою з інвалідністю) у графі 8.
Окрім того зазначимо, що у додатку 4ДФ єдиної звітності мобілізованого працівника не відображають на підставі пп. "б" п. 176.2 ПКУ, бо у нього немає нарахованого доходу.
Також немає місця мобілізованому працівнику у додатку 5 єдиної звітності, адже він не звільнений, а тільки увільнений від роботи.
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 116 грн/міс
Передплатити