Виплата заборгованості за авансовими звітами після звільнення працівника

Відповідно до ст. 115 КЗпП, у разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. 

Обов’язковими виплатами при остаточному розрахунку є виплати, які відносяться до фонду заробітної плати.

При звільненні виплачується:

• компенсація за всі невикористані дні відпустки;
• зарплатна з урахуванням премій, надбавок та компенсацій; 
• будь-які види заборгованостей із платежів, включаючи договірні; 
• вихідна допомога (в залежності від статті звільнення).

Тож, якщо у підприємства борг перед працівником за коштами по відрядженню, то це трудові відносини і право працівника на відшкодування витрат на відрядження передбачено ст. 121 КЗпП.

Тобто виплатити заборгованість по авансовим звітам по відрядженню можна і після звільнення працівника і це не призведе до нарахування середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні за ст. 117 КЗпП, оскільки така заборгованість підлягає списанню після спливу строку позовної давності або через прощення такої заборгованості.

Крім того, для відшкодування йому коштів, витрачених у відрядженні, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (ст. 233 КЗпП). А працівник дізнається, оскільки при звільненні йому видається повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні (ст. 47 КЗпП).

Якщо у підприємства є кредиторська заборгованість за авансовими звітами щодо придбання працівником товарів (робіт, послуг), то це цивільно-правові відносини і тут слід дотримуватися тих строків та перебігу позовної давності, що встановлені саме нормами ЦКУ. Так, відповідно до ст. 257 ЦКУ, загальна позовна давність становить три роки. 

За п. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Водночас, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Проте законодавством прямо не визначено термін повернення витрат за рахунок зайво витрачених сум підзвітної особи. На практиці ж доволі рідко працівник, надаючи авансовий звіт, пише заяву з вимогою компенсувати понесені витрати. Для визначення початку перебігу строку з метою звернення до суду працівник має звернутися до роботодавця з вимогою щодо повернення йому понесених витрат.

Таким чином, доки працівник не звернеться до підприємства з письмовою вимогою щодо повернення заборгованості, перебіг позовної давності за заборгованістю підприємства перед працівником не розпочнеться. Якщо ж така письмова вимога буде, то відлік позовної давності (3 роки) розпочнеться на восьмий день після пред'явлення вимоги (ч. 2 ст. 530 ЦКУ). 

Тож, виплатити заборгованість перед працівником авансовими звітами за раніше придбаними товарами підприємство може добровільно і після його звільнення, а може почекати: 

• письмового звернення працівника;
• або коли мине позовна давність і така заборгованість відповідатиме визначенню безнадійної – списати;
• або списати внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором (працівником) боржника (підприємство) від його обов’язків (не чекаючи спливу строку позовної давності).