Встановлення суміснику одного робочого дня на тиждень

Відповідно до ст. 56 КЗпП, за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень як під час прийняття на роботу, так і згодом. Угода сторін трудового договору щодо тривалості робочого дня (тижня) чи режиму роботи працівника — одна з необхідних умов такого виду трудового договору.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-підприємця. 

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або від виробітку.

Зазвичай працівникам для встановлення неповного робочого часу за домовленістю сторін, потрібно у своїй заяві зазначити:

1. тривалість робочого дня в робочі дні тижня, якщо зменшується робочий день;
2. кількість робочих днів протягом робочого тижня, якщо зменшується кількість робочих днів;
3. тривалість робочого дня в робочі дні тижня та кількість робочих днів протягом робочого тижня (одночасно);
4. кількість робочих годин на тиждень, якщо порядок виходу працівника на роботу регулюється графіком виходу на роботу (графіком змінності).

В п. 2 Постанови №245 зазначається, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Однак це обмеження поширюються на працівників державних підприємств, установ та організацій. 

Отже, якщо працівник працює лише у роботодавців недержавної форми власності, кількість годин, які він може відпрацювати сумарно, нічим не обмежена. Знають про це і контролери, зокрема, у листі Мінсоцполітики від 16.01.2003 р. №06/2-4/6 зазначається, що ст. 21 КЗпП не встановлено обмеження ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які можуть укладати працівники, ні за тривалістю роботи, яку працівник поєднує з основною.

Тож, якщо місць роботи багато, можливий варіант працевлаштування за всіма місцями роботи з неповним робочим днем та неповним робочим тижнем з зазначенням конкретної кількості годин роботи на тиждень. 

Враховуючи вищезазначене та ситуацію, що розглядається, роботодавець видає наказ про прийняття на роботу, де буде зазначено, що працівник приймається на роботу за сумісництвом на умовах неповного робочого часу, наприклад, 8 годин на тиждень, з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. Аналогічна фраза має міститися й у заяві працівника про прийняття на роботу. А потім ознайомлює працівника з наказом під підпис.