Повернення платіжною системою готівкового переказу підприємству-ініціатору

Загальні засади діяльності платіжних систем установлені Законом України від 05.04.2001 р. №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», стаття 31 якого регулює строки повернення банками й установами — учасниками платіжних систем сум переказів, що мають бути сплачені готівкою, через неявку отримувача.

Для випадку, коли банк отримувача не може виплатити суму такого переказу протягом 30 робочих днів з дня надходження цієї суми або зазначеної платником дати валютування, згідно з п. 31.1 цього Закону, банк отримувача зобов'язаний протягом трьох робочих днів переказати суму переказу ініціатору.

Для інших установ — учасників платіжних систем п. 31.2 Закону встановлює аналогічне правило: обов'язок ініціювати переказ на адресу ініціатора виплат. Для установ — учасників платіжних систем у законі міститься застереження, що винятки з цього правила можуть визначатися нормативно-правовими актами, які регулюють порядок діяльності цих установ. Тож правила платіжної системи можуть визначати інший термін повернення коштів. Як бачимо, у наведеному в запитанні випадку це три роки.

У момент нарахування сум фізособам за договором цивільно-правового характеру підприємство визнало витрати, нарахувало кредиторську заборгованість, із якої утримало ПДФО та, за потреби, ЄСВ. Кредиторська заборгованість обліковувалася на рахунку синтетичного обліку 63 або іншому (наприклад, 685). При перерахуванні платіжній системі вона була списана проведенням у дебет цього рахунку.

Згідно зі ст. 526 ЦКУ, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. А згідно зі ст. 599 ЦКУ зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Тому якщо договором передбачено виконання зобов'язання з виплати коштів шляхом перерахування через платіжну систему, то перерахування коштів такій системі є належним виконанням, унаслідок чого зобов'язання припиняється.

Проте, у разі коли кредитор не отримав суму коштів і платіжна система повертає їх, виникає запитання: чи треба поновлювати в обліку кредиторську заборгованість? На нашу думку, це залежить від закінчення строків давності.

Для договорів цивільно-правового характеру діє загальний строк давності (три роки), що обчислюється з дати, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст. 261 ЦКУ). Ця дата — визначений законом або договором строк виплати за договором (а не дата первісного перерахування коштів платіжній системі).

У разі якщо банк чи платіжна система повертає кошти до закінчення строку давності, підприємство, на нашу думку, має поновити в обліку зобов'язання, бо особа може пред'явити вимоги про виплату (принаймні в неї залишається таке право). Для відображення в обліку такої операції слід зробити проведення Д-т 31 К-т 63 (за аналітикою — відображається заборгованість перед первісним кредитором).

Якщо ж повернення відбувається після закінчення строку давності, кредитор уже не зможе вимагати сплати відповідних сум. Тож підстав для поновлення кредиторської заборгованості немає. У таких випадках підприємство має право включити відповідні суми до складу доходів при їх отриманні (адже збільшилися активи, а отже, це є доходом). Для цього робиться запис Д-т 31 К-т 719 «Інші доходи від операційної діяльності».

Якщо ж підприємство при поверненні коштів платіжною системою відобразило поновлення кредиторської заборгованості, то надалі, після закінчення строку позовної давності або за інших умов, коли буде встановлено, що таку заборгованість вже не треба буде погашати, воно мусить визнати таку кредиторську заборгованість безнадійною та визначити дохід (у звітному періоді списання такої безнадійної кредиторської заборгованості, п. 5 П(С)БО 11*). Для цього складається запис Д-т 63 К-т 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості».

Насамкінець наголосимо, що в разі коли перерахування коштів платіжній системі було проведено за правильними реквізитами та в належний строк, то факт неотримання одержувачем коштів, на нашу думку, є простроченням кредитора. У таких випадках підприємство не може бути притягнене до відповідальності за невиплату сум одержувачу. А сам момент перерахування коштів та/або повернення їх платіжною системою не перериває строку давності.