Маржинальний дохід — це різниця між чистим доходом від реалізації продукції (без ПДВ та акцизів) і змінними витратами на її виробництво. Тобто це кошти, що залишаються на покриття постійних витрат та формування прибутку. Цей показник є чудовим інструментом управлінського обліку для оцінки ефективності бізнесу та визначення точки беззбитковості.
Відповідно до п. 16 НП(С)БО 16, загальновиробничі витрати (ЗВВ) розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу, яку підприємство обирає самостійно. У стандарті наведено орієнтовний перелік: години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо.
Оскільки перелік закінчується словом «тощо», формально підприємство не обмежене у виборі. Проте використовувати маржинальний дохід як базу розподілу ЗВВ методологічно некоректно і практично неможливо.
На це є дві вагомі причини, які варто враховувати:
1. Різні моменти виникнення (виробництво vs реалізація): ЗВВ формують виробничу собівартість продукції (Дт 23) у періоді її виготовлення. Маржинальний дохід виникає лише в періоді продажу цієї продукції. Якщо на кінець місяця у підприємства є залишки незавершеного виробництва (НЗВ) або нереалізованої готової продукції на складі, маржинальний дохід за цими об'єктами дорівнює нулю. Відповідно, розподілити на них ЗВВ за такою базою буде неможливо, що призведе до викривлення собівартості та фінансового результату;
2. Відсутність зв'язку із завантаженням потужностей: Обрана база повинна найкраще відображати зв'язок між понесеними ЗВВ та процесом виробництва. Маржинальний дохід залежить від ринкових цін продажу, які можуть суттєво коливатися щомісяця, тоді як витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції залишаються незмінними.
Висновок
Незважаючи на те, що НП(С)БО 16 містить відкритий перелік баз розподілу, підприємству не слід використовувати маржинальний дохід як базу розподілу загальновиробничих витрат. Це суперечить принципу нарахування та відповідності доходів і витрат.
Для достовірного визначення собівартості продукції та уникнення претензій з боку контролюючих органів рекомендуємо закріпити в наказі про облікову політику традиційні виробничі бази: прямі витрати (матеріальні або на оплату праці), машино-години, людино-години або обсяг виробленої продукції в натуральних показниках.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 139 грн/міс
Передплатити
