Витрати транспортного підрозділу виробничого підприємства

Допоміжне виробництво – це частина виробництва, необхідна для обслуговування основного виробництва, забезпечення безперебійного випуску продукції.

Тобто допоміжне виробництво призначене для забезпечення безперебійного функціонування основного виробництва.

Згідно з П(С)БО 16, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) належать:

• прямі матеріальні затрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

Для визначення виробничої собівартості продукції важливе значення мають прямі витрати — витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Об’єкт витрат — це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат (п. 4 П(С)БО 16).

Згідно з п. 16 П(С)БО 16 загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні, при цьому:

• до змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду;
• до постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. 

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. 

Нагадаємо, що відповідно до п. 4 П(С)БО  16, нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. 

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Відповідно до абз. 5 п. 9 П(С)БО 9 до ТЗВ відносяться:

• затрати на заготівлю запасів;
• оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання;
• включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів.

Тобто, якщо транспортний цех виробничого підприємства здійснює лише доставку сировини від постачальника на своє підприємство, то такі витрати варто розцінювати як ТЗР. 

Тому, якщо собівартість продукції, робіт, послуг допоміжних виробництв повністю використовуються для власних потреб цеху та окремо не калькулюються, то витрати на їх виробництво: матеріали, заробітну плату та інше включаються до загальновиробничих витрат на рахунок 91, якщо цей рахунок не застосовується, то можна відносити на 23 «Виробництво». 

Допоміжний цех виділяють в окремий вид та об’єкт калькулювання в тих випадках, коли допоміжні підрозділи виконують значний обсяг робіт. Тоді для групування витрат за видами виробництв до субрахунку 23 відкривають субрахунки для основного виробництва 231, а для допоміжного - 232.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат підприємство визначає самостійно в наказі про облікову політику.

Таким чином, якщо допоміжне виробництво невелике і витрати незначні, то їх можна обліковувати безпосередньо у складі відповідних накладних (загальновиробничих) витрат основного виробництва.