Оренда торгових марок: як обліковувати?

Відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦКУ торговельні марки (знаки для товарів і послуг) належать до об'єктів права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності в ч. 1 ст. 418 ЦКУ визначено як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦКУ).

Згідно зі ст. 157 ГКУ право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.

При цьому використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Свідоцтво надає право його власнику забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки.

Права, які випливають зі свідоцтва, визначені ст. 16 Закону №3689.

Відповідно до ч. 4 цієї статті використанням знаку визнається:

• нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, у якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
• застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
• застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

У ч. 6 ст. 16 Закону №3689 зазначено, що виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється, зокрема, на:

• використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема, у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;
• усі форми повідомлення новин і коментарів новин;
• добросовісне застосування ними своїх імен чи адреси.

Отже, продаж товарів під брендами певних торгових марок не є їх використанням чи застосуванням з метою укладення договорів щодо дозволу на використання (нанесення) цих торгових марок.

Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва, і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови (ч. 8 ст. 16 Закону №3689).

Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонам (ч. 8 ст. 16 Закону №3689).

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів, наведених у ч. 1 ст. 1107 ЦКУ. Договору оренди серед них немає.

При цьому нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦКУ).

Облік підприємства - «єдинника»

Заборона щодо перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, встановлена пп. 291.5.3 ПКУ, поширюється лише на ФОП, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 га, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 кв. м, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 кв. м.

Тому згідно з ч. 2 ст. 292.1 ПКУ доходом юрособи – платника єдиного податку є будь-який дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ПКУ. Відповідно, суми надходжень в оплату за користування торговими марками включаються в дохід підприємства-«єдинника» на загальних підставах. 

Облік підприємства на загальній системі оподаткування 

Відповідно до п. 44.2 ПКУ для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухобліку та фінзвітності щодо доходів, витрат та фінрезультату до оподаткування.

У п. 7 П(С)БО 16 зазначено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

Оскільки витрати на оренду торгових марок не впливають на розмір доходу від продажу товарів під цими торговими марками, то такі витрати відображаються у складі інших витрат звітного періоду.

Згідно з пп. 134.1.1 ПКУ прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінрезультату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до НП(С)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Оскільки, як ми з’ясували вище, продаж товарів під певними брендами не потребує оренди цих брендів (торгових марок), податківці можуть поставити під сумнів здійснені виплати за договорами оренди торгових марок і розглядати її як безповоротну фіндопомогу. Тому звертаємо увагу на норми пп. 140.5.10 ПКУ щодо такої фіндопомоги.

Так, відповідно до пп. 140.5.10 ПКУ фінрезультат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фіндопомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 % відповідно до п. 44 підрозділу 4 розд. XX ПКУ, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення пп. 140.5.9 ПКУ.

Оскільки підприємство- «єдинник» не є платником податку на прибуток, на суми, що сплачені відповідно до договорів оренди торгових марок, слід збільшити фінрезультат відповідно до пп. 140.5.10 ПКУ.