Перевозимо працівників до місця роботи й назад: що з податками?

ПДФО та ВЗ

В принципі, на законодавчому рівні право роботодавців у межах своїх повноважень та за рахунок власних коштів встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для своїх працівників встановлено ст. 9-1КЗпП. Одним із різновидів таких пільг і є доставка працівників підприємства до місця роботи та назад, тобто перевезення є такою собою  додатковою соціально-побутовою пільгою.

На підставі цього роботодавці говорили про відсутність оподатковуваного доходу у працівника, адже відповідно до пп. «а» пп.164.2.17 ПКУ базою оподаткування є дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Втім, податківці у підкатегорії 103.02 ресурсу «ЗІР» зазначають, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконання ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, а тому говорять про оподатковуваний дохід й як наслідок оподаткування ПДФО та ВС.

В принці вважаємо, що цю норму не слід застосовувати у даному випадку, адже автобуси, що перевозять працівників, не належать роботодавцю, тоді як судячи із підкатегорії 103.02 ресурсу «ЗІР» та ІПК від 24.05.2017 р. N 324/6/99-99-13-02-03-15/ІПК податківці під фразою «майна, що належать роботодавцю» мають на увазі саме наявність права власності на майно.

Повернемося до доходу фізосіб у зв’язку із їх перевезенням.

Так, за останнім роз’ясненням перевезенян працівників до місця роботи й назад  – це не додаткове благо і не зарплата, але так званий «інший дохід», з якого треба сплачувати ПДФО та ВС (див. ІПК  ДПС від 18.09.2018 р. № 4081/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, що складена за рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 р. у справі № 807/557/16 про нову ІПК скасування ІПК щодо наявності додаткового блага).

До цього податківці притримувалися позиції, що перевезення працівників обкладається ПДФО та ВС саме як додаткове благо у вигляді безплатно отриманої послуги, що підпадає під пп. “е” пп. 164.2.17 ПКУ і вимагали, щоб такі послуги ідентифікувалися з кожним конкретним співробітником, який скористався послугою перевезення (див. лист ДФС від 02.03.2016 р. № 4809/6/99-99-17-03-03-15, ІПК ДФС від 20.12.2017 р. № 3059/6/99-99-13-02-03-15/ІПК (його аналіз див. тут).

На навіть якщо немає ідентифікації (наприклад, хтось самостійно добрався на роботу, хоча писав заяву чи не прцював віддалено), то податківці будуть говорити, що вказані заходи проводяться товариством винятково для своїх працівників, тобто у товариства є можливість їх персоніфікувати співробітників, які скористалися цим заходом, то відсутність такої персоніфікації не може слугувати підставою для звільнення працівника від сплати відповідних податків та зборів (як це податківці говорять тут  - ІПК ДПСУ від 21.11.2019 р. № 1466/6/99-00-04-07-03-15/ІПК).

Втім, зважаючи на те, що до сих пір наразі в ЗІР міститься роз’яснення податківців, що перевезення є саме додатковим благом працівника (див питання: «Чи оподатковується ЮО - працедавцем сума компенсації вартості проїзду до місця роботи та/або з роботи до дому найманому працівнику?», та й раніше вони притримувалися такої позиції, то вищенаведене ІПК від 18.09.2018 р. № 4081/6/99-99-13-02-03-15/ІПК скоріш за все є виключенням, адже податківці її видавали на вимогу рішення суду та ніяк не могли погодитися, що взагалі оподаткування немає у цій ситуації).

Оскільки працівники написали заявки на утримання із їх заробітної плати вартість проїзду, щоправда не у вартості пропорційного перевезення, а у вартості міського транспорту, то, вважаємо, що тут доходи є персоніфікованими.

Оскільки працівники частково компенсують вартість перевезень (розуміємо, що скоріш за все договірна вартість перевезення значно є більшою за зібрану із працівників компенсацію ), то, вважаємо, що податківці можуть вбачати виникнення додаткового блага у вигляді індивідуально наданої знижки звичайної ціни послуг із перевезення на підставі пп. «е» пп.164.2.17 ПКУ.

Звичайно ж як вирахувати дохід у такій ситуації – ПКУ не прописано. Скоріш за все податківці захочуть, аби просто загальну вартість послуг із перевезення розділити на працівників, що написали заяви, а потім відняти вартість отриманої компенсації від працівника за місяць. Отримана сума й буде оподатковуваним доходом фізособи (для ПДФО із застосуванням натуркоефіцієнту, для ВС – без).

Втім, можна говорити, що методики визначення бази оподаткування немає, робити це платник податків на своє навмання не повинен, то відповідно не можна визначати й дохід фізособи. Як це зазначив суд, коли розбирав питання щодо оподаткування доходу фізосіб у вигляді шведського столу  – див. детальніше тут.

В той же час можна відстоювати позицію, перевезенням може скористатися будь-який працівник, а не лише якесь певне коло працівників, тобто це не є індивідуальною знижкою (тобто на рівні підприємство перевезенням може скористатися будь-який працівник). В той же час не виключаємо, що податківці будуть розглядати індивідуальність не на рівні підприємства, а в цілому (тобто перевезенням не можуть скористатися звичайні фізособи-не працівники підприємства, а наприклад, проживаючі поряд із підприємством).

На замітку!

Сума знижки включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку виключно у випадку, якщо дана знижка носить індивідуальний (персональний) характер. 

Якщо знижка поширюється на будь – якого платника податку та не є індивідуальною, то сума такої знижки не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (підкатегорія 103.02 ресурсу «ЗІР»).

Втім, судячи із фіскальної позиції податківців щодо виникнення доходу при перевезенням, то відстоювати позицію про відсутність доходу доведеться у судовому порядку.

Таким чином, з огляду фіскальну позицію податківців щодо даного питання, обережним платникам податку радимо оподатковувати дохід працівника у вигляді індивідуально наданої знижки, якщо вартість послуг із перевезення більша за суму отриманої компенсації. Якщо ж вона дорівнює, то, вважаємо, що доходу немає. Платникам податку, які забажають боротися із податківцями, радимо озброїтися вищенаведеними аргументами щодо відсутності оподаткованого доходу.

ЄСВ

Відповідно до Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загально­обов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170, ЄСВ не нараховується на витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом, крім оплати праці водіїв (п. 11 розділу І Переліку), а також компенсації працівникам за використання для потреб виробництва особистого транспорту (п. 7 розділу ІІ Переліку).

Тобто ЄСВ немає.

Стосовно витрат

Вважаємо, що наведених у запиті документів достатньо для визнання витрат в цілому (тобто колдоговір, наказ, договір із перевізником, акти наданих послуг по перевезенню).

Втім, що стосується виду витрат, то вважаємо, що доцільно відносити витрати на перевезення по тим же напрямам, на які відноситься й зарплата відповідних працівників, тобто:

• 91 “Загальновиробничі витрати” – робітники (рахунок 23 “Виробництво” не можна, так як тут немає прямого зв’язку з собівартістю);
• 92 “Адміністративні витрати” – розвезення працівників адміністрації;
• 93 “Витрати на збут” – розвезення збутового персоналу. 

Однак, не буде помилкою й використати один рахунок для всіх – 949 “Інші витрати операційної діяльності”, адже працівників різного виду персоналу могли розвозити в одних і тих же транспортних засобах й якоїсь яскраво вираженої спрямованості – адміністративної, збутової чи виробничої – у таких витратах немає.

Радимо переглянути працівників, які користуються пільгою із перевезення, адже рахунок 91 розподіляється на рахунок 23 «Виробництво» та рахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції». Завищення витрат по рахунку 91 можуть призвести до неправильного визначення собівартості реалізованої продукції й як наслідок неправильного визначення фінрезультату від продажу виготовленої продукції.

Якщо перевозяться виключно робіткини, то ризиків немає. Якщо й інші працівники, то радимо використовувати рахунок 949, адже не бачимо доцільності у розподілу, якщо суми перевезень незначні.

Читайте також тут, тут та тут>>