Оренда авто директором у ТОВ: як оформити та уникнути податкових ризиків?

Варіанти оформлення

Передача автомобіля у безоплатне користування (позичку) у цьому випадку не допускається. Відповідно до ч. 2 ст. 829 ЦКУ юридична особа не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.

Тому єдиний безпечний варіант — укладення договору оренди (найму). При цьому відповідно до ст. 799 ЦКУ договір оренди транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Без цього договір є нікчемним.

Яку орендну плату встановити?

Питання виникає через ризики заниження звичайної ціни:

• ПДВ: база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених послуг не може бути нижче звичайних цін (п. 188.1 ПКУ). Якщо нижче, платник має нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ на суму перевищення;
• ПДФО, ВЗ: індивідуальна знижка є додатковим благом для фізичної особи, що оподатковується (пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ). ТОВ потрібно буде утримати ПДФО та ВЗ з суми знижки.

Відповідно до пп. 14.1.71 ПКУ, звичайною ціною вважається ціна, погоджена сторонами договору, якщо інше не передбачено ПКУ. При цьому, якщо не доведено протилежне, вважається, що така ціна відповідає рівню ринкових цін.

Ринкова ціна, у свою чергу, — це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються між незалежними сторонами, що діють добровільно та обізнані про умови ринку, з урахуванням цін на ідентичні або, за їх відсутності, однорідні товари (роботи, послуги) у співставних економічних умовах (пп. 14.1.219 ПКУ).

ТОВ самостійно встановлює ціну, але вона має бути економічно обґрунтованою. Оптимально розмір орендної плати встановити на рівні ринкової вартості. Для підтвердження варто провести аналіз ринку, зафіксувати пропозиції та задокументувати рівень цін.

Більш детально дане питання ми розглядали у консультації: Як визначити звичайну ціну для оренди транспортного засобу?

Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу

Передусім слід виходити з того, що Цивільний кодекс України чітко розмежовує обов’язки сторін щодо утримання орендованого транспортного засобу. Так, відповідно до ст. 801 ЦКУ орендар (у нашому випадку фізична особа — директор) зобов’язаний підтримувати автомобіль у належному технічному стані та несе витрати, пов’язані з його використанням.

Водночас ст. 776 ЦКУ встановлює розподіл ремонтів: поточний ремонт здійснюється наймачем (фізичною особою) за його рахунок, тоді як капітальний ремонт — обов’язок наймодавця (підприємства), якщо інше не передбачено договором.

Отже, вже на рівні ЦКУ закладено базову логіку: витрати на утримання та експлуатацію — це зона відповідальності фізичної особи, а витрати, що пов’язані з відновленням ресурсу об’єкта, — зона відповідальності підприємства.

Для правильного застосування цих норм необхідно чітко розмежувати види робіт. Саме тут слід звернутися до Положення №102.

Відповідно до пп. 1.3 Положення №102:

• поточний ремонт — це ремонт, спрямований на забезпечення або відновлення роботоздатності (заміна або відновлення окремих частин); 
• капітальний ремонт — це ремонт, який передбачає відновлення ресурсу транспортного засобу із заміною, у тому числі базових агрегатів. 

Таким чином, ключова відмінність полягає в тому, що поточний ремонт лише підтримує роботу авто, тоді як капітальний фактично покращує його стан і подовжує строк експлуатації.

Враховуючи зазначене можуть бути наступні варіанти:

1. Витрати на ТО, шини та поточний ремонт несе підприємство

Оскільки відповідно до ст. 801 та ст. 776 ЦКУ саме фізична особа повинна здійснювати витрати на технічне обслуговування, шини та поточний ремонт, їх оплата підприємством означає, що підприємство фактично бере на себе витрати фізичної особи.

У такому випадку виникає економічна вигода у фізичної особи. Відповідно до пп. 14.1.54 та пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ така вигода може розцінюватися як додаткове благо.

Отже, якщо підприємство оплачує витрати, які за своєю природою має нести фізична особа, виникає ризик оподаткування ПДФО та військовим збором. Таким чином, для уникнення податкових наслідків такі витрати має нести наймач (фізична особа).

2. Підприємство здійснює капітальний ремонт

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 776 ЦКУ саме підприємство як орендодавець зобов’язане здійснювати капітальний ремонт, його проведення за рахунок підприємства є виконанням прямого обов’язку.

Таким чином, у цьому випадку відсутній факт отримання фізичною особою додаткової вигоди, а отже, відсутній і об’єкт оподаткування.

3. Капітальний ремонт здійснює фізична особа

У такому разі відповідно до ст. 776 ЦКУ вона має право на відшкодування витрат або зарахування їх у рахунок орендної плати. 

Якщо ж такої компенсації не відбувається, фактично фізична особа особа здійснює поліпшення майна підприємства за власний рахунок, що може мати окремі податкові наслідки вже для підприємства.

Висновок

З урахуванням норм ЦКУ та ПКУ найбільш безпечна та оптимальна для підприємства модель оформлення відносин — це:

1. Укладання договору оренди (найму) з нотаріальним посвідченням відповідно до ст. 799 ЦКУ, оскільки передача авто у безоплатне користування директору прямо заборонена ч. 2 ст. 829 ЦКУ;
2. Встановлення орендної плати на рівні ринкової (звичайної) ціни, що відповідає пп. 14.1.71 та пп. 14.1.219 ПКУ.

Це дозволяє уникнути: 

• донарахування ПДВ (п. 188.1 ПКУ — для платників ПДВ); 
• виникнення додаткового блага у фізичної особи (пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ). 

3. Чітке розмежування витрат у договорі відповідно до ст. 801 та ст. 776 ЦКУ: 

• витрати на ТО, шини та поточний ремонт — за рахунок фізичної особи (орендаря); 
• капітальний ремонт — за рахунок підприємства (орендодавця). 

4. Недопущення ситуації, коли підприємство оплачує витрати, які повинен нести директор, оскільки це створює ризик виникнення додаткового блага з оподаткуванням ПДФО та військовим збором.