Договір доручення та комісії з нерезидентом: чим керуватись при укладанні?

При укладенні договорів у сфері ЗЕД слід враховувати:

1) ст. 6, 7 Закону від 16.04.91 р №959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність”;

2) приписи глави 68  “Доручення” ст. 1000 — 1010 ЦКУ, глави 69 “Комісія” ст. 1011-1028 ЦКУ;

3) приписи ст. 901-907 глави 63 ЦКУ щодо загальних положень про послуги;

4) в частині розрахунків враховувати положення Постанови НБУ від  03.03.2016 р. №140 “Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України”, яка діє з 05 березня 2016 року і до 08 червня 2016 року включно. Нагадаємо, що відповідно до ст. 1 та 2 Закону України від 23.09.94 р. №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною 1 статті 1 або 2.

5) приписи глави 37 ГКУ щодо загальних принципів здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 377-389 ГКУ).

6) приписи глави 31  щодо комерційного посередництва (ст. 295-305 ГКУ).

Крім того, слід враховувати й положення міжнародних договорів, конвенцій, які стосуються відповідної країни — суб'єкта ЗЕД, певного виду товарів, послуг, способу доставки тощо, зокрема, це:

1) Конвенція про уникнення подвійного оподаткування, ратифікована Україною з відповідною країною - субєктом ЗЕД,

2) умови поставки товару (зокрема,  міжнародні умови поставки товарів ІНКОТЕРМС)

3) Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.

4) Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р.

5) Конвенція про закон, що може бути застосований для передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів, Гаага, 15.04.1958 р.