Оренда причіпа у нерезидента

Укладання договору та реєстрація. Відповідно до ст. 4 та ст. 6 Закону № 959 суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. До видів ЗЕД-договорів зокрема належать орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Згідно ст. 1 Закону № 2344 автомобільний транспортний засіб, це - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. За нормою ст. 34 Закону № 3353 державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причіпи та напівпричіпи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Держреєстрація та облік у т.ч. причепів та напівпричепів до них здійснюються територіальними органами МВСУ.

Відповідно до п. 7 Порядку № 1388 транспортні засоби, тимчасово ввезені на митну територію України для особистого користування більш як на 30 діб, підлягають 

держреєстрації в сервісних центрах МВС на строк, визначений контролюючим органом. Особи, що експлуатують транспортні засоби на законних підставах зобов'язані зареєструвати їх протягом десяти діб після митного оформлення. Документом, що підтверджує ввезення причепу є митна декларація. 

За нормою ст. 532 ЦКУ, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо орендований причеп планується використовувати на території України, виконуються вимоги українського законодавства. Отже, договір найму причепа укладається у письмовій формі відповідно до ст. 799 ЦКУ.

Ввезення причіпа. Причіп може бути ввезено на митну територію України в митному режимі імпорту (зі сплатою митних платежів: мито, ПДВ) та в режимі тимчасового ввезення (з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами).

Ввезення причіпа за договором оренди на митну територію України у більшості випадків є об'єктом оподаткування ПДВ згідно з п. 185.1 ПКУ. А це означає, що датою виникнення ПЗ з ПДВ є дата подання митної декларації під час розмитнення (п. 187.8 ПКУ). Відповідно до пп. «г» п. 198.1 ПКУ, ввезення причепа на митну територію України за договором оренди (оперативного лізингу) дає право на ПК з ПДВ. Датою виникнення ПК, згідно з нормами п. 198.2 ПКУ, є дата сплати ПЗ на митниці. Підтвердженням права на ПК є митна декларація.

У бухобліку отримання причепа в оренду відображається на позабалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи» за вартістю орендодавця-нерезидента, що зазначається в договорі операційної оренди (п. 8 П(С)БО 14 «Оренда»). Сума платежів, які будуть сплачені під час митного оформлення, відноситься до складу витрат звітного періоду відповідно до п. 18 П(С)БО 16 «Витрати». 

Орендні платежі. У випадку оренди рухомого майна  у нерезидента і для з’ясування чи виникає об’єкт оподаткування слід визначити місце надання послуг. За пп. “б” п. 185.1 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ. 

Відповідно до п. 186.4 ПКУ місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у п. 186.2 і п. 186.3 ПКУ.

Згідно з пп. “г” п. 186.3 ПКУ місцем постачання послуг з надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання. Отже, послуги з надання в оперативний лізинг (оренду) транспортних засобів нерезидентом України (який не має постійного представництва на митній території України) не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно з п. 186.4 ПКУ.

Сплата орендних платежів відноситься до витрат орендаря. Якщо орендований причіп використовується в операціях, пов'язаних зі збутом, — це витрати на збут, можливо орендні платежі потраплять до інших витрат операційної діяльності. Але якщо орендованим причіпом возять сировину від постачальників, то орендні платежі будуть складовою витрат, що формують собівартість товарів (послуг). 

Відповідно до п. 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Підтвердженням витрат є акт про отримання орендних послуг (чи інший документ, визначений ЗЕД-договором). У бухобліку нарахована орендна плата відображається у складі витрат за методом нарахувань і не залежить від сплати авансу.

Орендарю при визначенні суми витрат потрібно звернути увагу на П(С)БО 21 адже платежі скоріше за все будуть здійснюватись у валюті. Якщо орендні платежі сплачено авансом, сума витрат визначається за офіційним курсом НБУ, що діяв на дату здійснення оплати але датою витрат буде дата нарахування за актом.

Якщо ж спочатку було нараховано орендну плату за період оренди тоді застосовуватиметься офіційний курс НБУ на дату здійснення операції (нарахування орендної плати). 

Орендар повинен здійснювати перерахунок курсових різниць за монетарними статтями за нормами П(С)БО 21 "Вплив змін валютних курсів". За нормою п. 8 П(С)БО 21 визначити курсові різниці потрібно на дату здійснення господарської операції (в межах її обсягу) та на дату балансу. Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. 

Особливості оподаткування нерезидентів. Відповідно до пп. 141.4.1 ПКУ доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ПКУ. Для цілей цього пункту такими доходами є зокрема

лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.

Відповідно до пп. 141.4.2 ПКУ резидент – орендар, який здійснює на користь нерезидента виплату з доходу з джерелом його походження з України утримує податок з таких доходів за ставкою 15% їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Якщо податок на доходи нерезидента не було утримано з відповідного доходу під час виплати податок підлягає нарахуванню та сплаті виходячи з такого розрахунку:

Пс = СД*100/(100 - СП) - СД, 

де:

Пс - сума податку до сплати;

СД - сума виплаченого доходу;

СП - ставка податку, встановлена пп. 141.4.2 ПКУ.

Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахованих за звітний (податковий) період відображається у рядку 23 декларації з податку на прибуток з поданням додатку ПН де у рядку 6 слід показати суму доходу та суму податку.

Якщо орендар є платником податку на прибуток із визначенням податкових різниць слід звернути увагу на пп. 140.5 ПКУ, зокрема на пп. 140.5.5-1 ПКУ.