Основні вимоги до операції фінансового лізингу: юридичне оформлення

Відносини лізингу на рівні законів регулюються трьома нормативними актами: Цивільним кодексом (параграф 6 глави 58), Господарським кодексом (ст. 292) та Законом України від 16.12.97 р. №723/97 «Про фінансовий лізинг» (далі — Закон про фінансовий лізинг).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦКУ, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування:

1) майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або

2) майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГКУ, лізинг— це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням з лізингоодержувачем у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Як випливає з наведеного вище, у визначенні змісту договору лізингу в ЦКУ та ГКУ є деякі розбіжності. Розбіжності є й при визначенні видів лізингу: згідно з ЦКУ лізинг може бути прямий та непрямий, а згідно з ГКУ — фінансовий або оперативний (залежно від особливостей здійснення лізингових операцій), та зворотний, пайовий, міжнародний (залежно від форми здійснення лізингу). При цьому ГКУ, на відміну від ЦКУ, не наводить яких-небудь ознак зазначених у ньому видів лізингу.

Як ЦКУ (ч. 3 ст. 806), так і ГКУ (ч. 7 ст. 292) щодо докладнішого регламентування відносин лізингу відсилають до інших законодавчих актів. Єдиним законом, який, крім уже згаданих ЦКУ та ГКУ, визначає загальні правові та економічні засади лізингу, є Закон про фінансовий лізинг.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону про фінансовий лізинг, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) згідно з передбаченими лізингоодержувачем специфікаціями та умовами і передати її у користування останнього на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Суттєвим також є те, що за договором фінансового лізингу не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку договору.

Зверніть увагу: при укладенні договору фінансового лізингу лізингодавець ще не є власником речі, що підлягає передачі за договором. На нього покладається обов'язок придбати її у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно з ч. 1 ст. 806 ЦКУ. Прямий же лізинг, тобто договір лізингу, згідно з яким лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачу в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, не регулюється положеннями Закону про фінансовий лізинг, а нормами ЦКУ та ГКУ.

Закон про фінансовий лізинг у співвідношенні з ЦКУ слід розцінювати як закон, який визначає особливості регулювання відносин за договором фінансового лізингу, тобто є спеціальним у регулюванні зазначених відносин. Це випливає з ч. 2 ст. 806 ЦКУ, згідно з якою «до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом^* та законом». А ось щодо співвідношення Закону про фінансовий лізинг та ГКУ у регулюванні відносин за договором фінансового лізингу, то, на нашу думку, в цьому випадку визначальне значення має зміст норми, наведеної у п. 1 ст. 2 Закону про фінансовий лізинг, згідно з якою «відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом». Таким чином, враховуючи те, що закони (в т.ч. і ГКУ) та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Законом про фінансовий лізинг (тобто до 16.01.2004 p.), діють у частині, що не суперечить цьому закону (ч. 2 ст. 19 Закону про фінансовий лізинг), при регулюванні відносин саме фінансового лізингу положення ГКУ не застосовуються.