Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі зарплати за видами виплат, які включають основну та додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці та сума винагороди фізособам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною другою ст. 7 Закону про ЄСВ передбачено, що для осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами та отримують зарплату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення зарплати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону про ЄСВ).
Тобто, якщо в акті щодо виконання робіт чи надання послуг вказано період, наприклад "з 25 січня по 10 лютого", то сума винагороди підлягає пропорційному розподілу на 2 місяці.
Частиною четвертою ст. 9 Закону про ЄСВ визначено, що обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) зарплати (доходу), на яку відповідно до Закону про ЄСВ нараховується єдиний внесок.
Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом про ЄСВ (частина третя ст. 7 Закону про ЄСВ).
Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону про ЄСВ єдиний внесок для роботодавців, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону про ЄСВ бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні зарплати (доходів) фізособам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Основне місце роботи – місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (п. 12 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).
Отже, не за основним місцем роботи вимоги частини п’ятої статті 8 Закону про ЄСВ щодо нарахування єдиного внеску на дохід у вигляді винагороди за договором цивільно-правового характеру, який не перевищує розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на місяць, не застосовуються. Єдиний внесок нараховується виходячи з розміру єдиного внеску 22 % (що діє на день нарахування) на фактично нараховану винагороду за договором цивільно-правового характеру незалежно від її розміру, але з урахуванням максимальної величини бази нарахування.
Водночас, якщо працівник виконує роботу (надає послуги) відповідно до цивільно-правового договору за основним місцем роботи, то до бази нарахування єдиного внеску за звітний місяць включається як зарплата (дохід), так і сума винагороди. При цьому, якщо база нарахування єдиного внеску буде меншою за розмір мінімальної зарплати, то єдиний внесок розраховується як добуток розміру мінімальної зарплати та ставки єдиного внеску у розмірі 22 %.