Статтею 23 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VІІІ (далі - КЗпП) визначено, що трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП).
Водночас, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП).
Законом України від 28.12.2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» у новій редакції викладено Закон України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №1105).
Статтею 19 розд. ІV Закону №1105 визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 зі змінами і доповненнями, днем звільнення вважається останній день роботи.
Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності передбачені частиною другою ст. 22 розд. ІV Закону №1105, відповідно до якої допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування України (далі – Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (частина перша ст. 31 розд. ІV Закону №1105).
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга ст. 22 розд. ІV Закону №1105).
Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) регулюється виключно Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Відповідно до абзацу сьомого частини першої ст. 4 Закону №2464 платниками ЄВ є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, зазначених, зокрема, у п. 11 частини першої ст. 4 Закону №2464.
Базою нарахування ЄВ для платників, зазначених в абзаці сьомому частини першої ст. 4 Закону №2464, є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця (абзац другий пункту 1 част. 1 ст. 7 Закону №2464).
Платники ЄВ, зазначені в пункті 1 частини першої ст. 4 Закону №2464, є страхувальниками для платників ЄВ, зазначених у пунктах 2, 3, 6 - 14 частини першої цієї статті (частина третя ст. 4 Закону №2464).
Таким чином, після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків.
Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Оскільки суми допомоги по тимчасовій непрацездатності не включаються до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, то зазначений порядок нарахування ЄВ не поширюється на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Отже, особам, яким після звільнення нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності, ЄВ на зазначені суми не нараховується.