Відпустка без збереження зарплати не ділиться на частини

Можливість надання відпустки без збереження заробітної плати або так званої відпустки за власний рахунок передбачено ст. 84 КЗпП, а також статтями 25, 26 Закону про відпустки. Така відпустка надається:

— за бажанням працівника в обов’язковому порядку у випадках, передбачених ст. 25 Закону про відпустки (це відпустки для окремих категорій працівників або відпустки, які надаються за певних обставин, зокрема, пенсіонерам, інвалідам, сумісникам, особам, які одружуються, тощо) та іншими нормативно-правовими актами (зокрема, статтями 210, 218 КЗпП — для осіб, що навчаються, ч. 1 ст. 76 Закону №4061 — для кандидатів у депутати тощо);

— за угодою між працівником і працедавцем відповідно до ст. 26 Закону про відпустки (одночасно мають бути і бажання працівника піти у таку відпустку, і згода на це роботодавця. Фактично на такий вид відпусток мають право всі працівники).

Якщо працівник має право на відпустку без збереження зарплати протягом року за кількома підставами, визначеними ст. 25 Закону про відпустки (наприклад, він може бути ветераном праці і водночас мати дітей віком до 18 років, які вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості), він має право ними скористатися, адже в цьому випадку законодавство не передбачає жодних обмежень.

Крім того, за потреби працівник за домовленістю з роботодавцем може оформити відпустку без збереження заробітної плати ще і на підставі ст. 26 Закону про відпустки. У такому разі роботодавець може надати (але не зобов’язаний) відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами або з інших причин на строк, обумовлений угодою між ним та працівником, але не більше 15 календарних днів на рік.

Щодо права на поділ таких відпусток зазначимо таке. Стаття 12 Закону про відпустки свідчить, що щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому законодавством не передбачено, що ця частина обов’язково має бути першою чи будь-якою іншою. Тобто таку вимогу буде виконано, якщо, наприклад, працівник спочатку візьме відпустку двічі по 5 днів, а потім — 14 (якщо на підприємстві встановлено тривалість відпустки 24 дні).

Але ч. 1 ст. 4 Закону про відпустки визначено, що до щорічних відпусток належать:

— основна відпустка;

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Таким чином, відпустка без збереження заробітної плати, право на отримання якої закріплено статтями 25, 26 Закону про відпустки, до щорічних відпусток не належить. А оскільки цим Законом норму про поділ таких відпусткок на частини протягом року прямо не передбачено, то відповідно ні працівник, ні роботодавець не мають такого права. Таку можливість передбачено тільки для щорічних відпусток. Аналогічну позицію викладено також у листі Мінсоцполітики від 03.02.2012 р. №31/13/133-12.

Є думка, що оскільки законодавчо немає прямої заборони на поділ відпустки за свій рахунок на частини, то таку відпустку все ж таки можна брати протягом року по кілька разів частинами в межах максимального терміну 15 днів. Проте з урахуванням вищевикладених аргументів, на думку автора, тепер (після озвучення Мінсоцполітики позиції у своєму листі) таке право, найімовірніше, потрібно буде доводити у судовому порядку.

Отже, якщо працівник хоче взяти відпустку без збереження зарплати з однієї із підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону про відпустки, він має право зробити це одноразово протягом року, незалежно від тривалості такої відпустки, обраної працівником. Зокрема, якщо працівник бажає скористатися правом на відпустку без збереження зарплати за угодою з працедавцем (ст. 26 Закону про відпустки) терміном до 15 календарних днів, він має право це зробити одноразово протягом року (тобто взяти 1, 3, 5, 10 днів або максимально 15 днів). Адже отримати відпустку з такої підстави протягом календарного року він більше не зможе. Зауважимо, що Законом про відпустки також не передбачено можливість перенесення невикористаних днів відпустки без збереження зарплати на наступні роки.