Оплата праці сезонних працівників

На даний час правове регулювання роботи сезонних працівників визначається Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.74 №310-IХ «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» (далі – Указ), який діє на території України в частині, що не суперечить законодавству України відповідно до постанови ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. №1545-ХІІ, та постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.1997 р. №278 «Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей» із змінами, внесеними постановами КМУ №2167 від 29.11.99 р. №35 від 25.01.2012.

Сезонними слід вважати працівників, які приймаються на сезонні роботи, тобто на роботи, які у відповідності до статті 1 Указу в силу природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, та які включені в перелік сезонних робіт, наведених в Списку сезонних робіт і сезонних галузей (далі - Список), затвердженому згаданою вище постановою КМУ від 28.03.1997 р. №278.

Отже, обов’язковими умовами укладення трудового договору із сезонним працівником є строк роботи не більше 6 місяців та вид роботи і галузі, зазначений у Списку.

На сезонних працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо). 

Згідно із ст. 107 КЗпП, робота у святковий і неробочий день (їх перелік встановлено ст. 73 КЗпП) оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Оплата праці в святкові і неробочі дні згідно індивідуального графіку відбувається наступним чином (див. лист Мінсоцполітики від 17.02.2012 р. №51/13/116-12). 

При визначенні годинної тарифної ставки для оплати фактично відпрацьованих годин у святкові, неробочі дні для працівників, які працюють при підсумованому обліку робочого часу, необхідно місячний оклад працівника розділити на місячну норму тривалості робочого часу на відповідний місяць, затверджену правилами внутрішнього трудового розпорядку для даного підрозділу (працівника).

Отже, якщо, наприклад, працівник відпрацював 20 годин у святкові дні в межах встановленої йому місячної норми робочого часу, то оплата за ці години має провадитись в одинарному розмірі понад оклад.

Згідно із ст. 108 КЗпП, робота у нічний час (він обраховується згідно із ст. 54 КЗпП) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. 

Отже, і для сезонних працівників розмір доплати за роботу у нічний час визначається роботодавцем та працівниками самостійно, але він повинен бути не нижчим 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у цей час (див. також лист Мінсоцполітики від 18.06.2013 р. №512/13/155-13).