Так, така можливість існує. Більш того, є випадки, коли чинне законодавство вимагає від роботодавця надавати відпуску саме наперед. За загальним правилом (ч. 5 ст. 10 Закону про відпустки), право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві.
Наприклад, працівник (із загальною тривалістю відпустки 24 календарні дні) працює на підприємстві з 1 лютого. Щорічна відпустка повної тривалості (24 календарні дні) згідно з графіком може надаватися йому після 1 серпня — тобто після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві.
Однак відносно другого року роботи і всіх наступних такого спеціального правила щодо виникнення права на щорічну відпустку немає. А отже, строки і тривалість її надання встановлюються за домовленістю обох сторін, роботодавця і працівника. Сторони складають графік надання відпусток протягом року, і саме за ним визначається можливий поділ відпустки тощо.
Однак коли б не надавалася щорічна основна відпустка, слід розуміти, що право на її 24 календарні дні виникає внаслідок відпрацювання цілого календарного року (оскільки це річний розмір такої відпустки). А отже, якщо працівник використовує відпустку за певний календарний рік в самому такому календарному році, цілком можлива ситуація, що працівник звільниться до закінчення такого року, а стаж на використану відпустку не заробить. Що в такому разі робити?
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 127 КЗпП та ч. 1 ст. 22 Закону про відпустки, у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
