Чи можна встановити водіям ненормований робочий день?

Правила роботи і оплати праці водіїв, особливо тих, які здійснюють далекі вантажні перевезення, завжди викликають багато запитань. Тому в нас є чимало статей і консультацій щодо цього.  Наприклад, читайте тут та тут>> 

Відрядження водіям

Визначення терміна «відрядження» знаходимо у Iнструкції №59. Адже ні ПКУ, ні КЗпП не надають відповіді на запитання, що слід вважати відрядженням (хоча й використовують цей термін).

Так, Iнструкція №59 службовим відрядженням називає поїздку працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. 

Чи можна виходячи з цього визначення назвати поїздку водія вантажного автомобіля для виконання послуг з перевезення до іншого міста відрядженням? Звісно, що так.

Водночас є інший термін, притаманний такій посаді, як водій транспортного засобу - це роз'їзний характер робіт.

Звернімося до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. №169/10-87. Роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками в неробочий час від місцезнаходження організації до місця роботи на об'єкті й назад (див. листи Мінсоцполітики від 15.11.2013 р. №491/13/116-13, Мінпраці від 17.11.2006 р. №307/13/133-06).

Зверніть увагу: пп. 2 розд. I Iнструкції №59 зазначає, що службові поїздки працівників, постійна робота яких має роз'їзний характер, не вважаються відрядженнями. Разом з тим, Iнструкція №59 допускає, що інше може бути передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником та роботодавцем.

Отже, якщо водій з метою виконання службового доручення постійно їздить поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу, на нашу думку, не можна розглядати як роботу, що має роз'їзний характер.

Якщо ж робота, пов'язана з поїздками на значні відстані і поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівникові роз'їзний характер роботи.

Проте в будь-якому разі останнє слово тут за підприємством. Саме воно мусить вирішити, який характер мають поїздки водія — роз'їзна робота чи відрядження (див. лист Мінпраці від 13.09.2006 р. №905/13/84-06).

Ненормований робочий день водіям

Особливості встановлення робочого часу водіїв визначені в спеціальному документі — Положенні про робочий час і час відпочинку водіїв автотран­спортних засобів, затвердженому наказом Мініс­терства транспорту України від 17.01.2002 р. №18, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, на яких працюють за трудовим договором (контрактом) водії.

Як визначено в пп. 2.4 Положення №18, тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника автотранспортного засобу або уповноваженого ним органу і профспілкового органу на основі типових правил, та графіками змінності, які затверджує власник за погодженням з профспілковим органом або іншим уповнова­женим на представництво трудовим колективом органом (особою), а за їх відсутності — після погодження з працівником, яке закріплюється укладанням трудового договору (контракту) або додатка до нього з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

Відповідно до пп. 2.7 Положення №18, водіям легкових автомобілів у разі потреби може встановлюватися ненормований робочий день, тобто понад нормальну тривалість робочого часу.  Але це не означає, що водіям інших видів автотранспорту (зокрема, вантажних автомобілів) заборонено встановлювати ненормований робочий день. 

Адже підприємство, установа, організація самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день (з урахуванням орієнтованого переліку), враховуючи періодичність виконання робіт понад встановлену тривалість робочого часу, коло обов'язків і обсяг виконання робіт (див. лист Мінсоцполітики від 24.09.2013 р. №825/13/156-13). 

Ця робота не вважається надурочною, і за неї не здійснюється додаткова оплата перепрацьованого часу.  Кількість годин перепрацьованого часу при такій роботі може визначатися у колективному договорі. Відпрацьованим водієм часом вважаються години, проставлені в табелі обліку робочого часу. 

Доплата установлюється до посадового окладу з урахуванням підвищень і без урахувань інших доплат та надбавок. Розмір доплати може залежать від сфери, у якій працює водій, проте, регулюється державою для «бюджетників» (на рівні 25% від окладу). Якщо йдеться про небюджетне підприємство, то розмір доплати на ньому має бути встановлено колективним договором (за наявності) або ж трудовим договором між ним і водієм. 

Також нагадаємо, що відповідно до п. 2 ст. 8 Закону «Про відпустки» працівникам з ненормованим робочим днем встановлено право на додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Проте, і в цьому випадку, конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. 

Тобто, такий працівник матиме право і на доплату, і на додаткову відпустку, але тільки в межах зафіксованої занятості в таких особливих умовах роботи. Фіксувати зайнятість потрібно в табелі обліку робочого часу. 

Щодо табелювання роботи таких працівників, то відбувається воно в загальному порядку, відповідно до кількості відпрацьованих годин. Оплата таких годин відбувається відповідно до окладу (тарифної ставки) працівника, пропорційно до відпрацьованого часу.

При цьому діють два правила, зазначених вище:

• в разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною, а отже, не підлягає подвійній оплаті);
• але роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. І кількість годин перепрацьованого часу при такій роботі визначається у колективному договорі.

При цьому на додаткову відпустку і доплату такі працівники мають право пропорційно до часу, відпрацьованого в режимі неповного робочого дня за певною посадою.

Наприклад, як роз’яснює Мінсоцполітики в листі від 19.09.2013 р. №805/13/155-13, фактично відпрацьованим водієм часом вважаються години, проставлені у табелі обліку робочого часу. Але, якщо водій у робочий час не виїжджав, та знаходився на роботі, доплата за ненормований робочий час за цей період не здійснюється.

Форма табеля, затверджена Наказом №489, має рекомендаційний характер і складається з мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. Рекомендаційний характер полягає в тому, що за необхідності він може бути доповнений іншими показниками, потрібними для обліку робочого часу на підприємстві. Водночас, слід пам’ятати, що в табелі повинні відображатися всі позиції, які застосовуються на підприємстві для працівників.

Така форма табеля не містить умовних позначень для часу, відпрацьованого в режимі ненормованого робочого часу. Але у разі потреби можна застосовувати й іншу форму табеля  або ж придумати своє умовне позначення для такого часу.