Звільнення працівника, який не виходить на роботу більше 2-х тижнів

Звільнити працівника за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП роботодавець може при одночасному дотриманні двох обов’язкових умов:

1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці поспіль;

2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

В даному ж випадку, працівник не виходить на зв’язок і на роботу тільки більше 2х- тижнів, тому звільнити працівника працівник за вказаною статтею не може.

Проте є підстава для звільнення за прогул за наявності доказів та пояснень працівника.

Прогулом вважається, в тому числі, відсутність на роботі більше ніж три години протягом робочого дня без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП). Прогул є порушенням трудової дисципліни, за його вчинення працівник може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності та підданий стягненню у вигляді догани або звільнення (ст. 147 КЗпП). 

Факт відсутності працівника має бути зафіксовано в доповідних записках безпосереднього керівника і складених актах, за підписом 3-х осіб. Крім того, якщо працівник не з’являється на роботі декілька днів поспіль і з ним або його близькими не вдається встановити зв’язок, тоді необхідно відвідати працівника вдома. До відвідання доцільно залучити декількох осіб, зокрема представника трудового колективу. Результат відвідування оформлюють актом.

Також роботодавцю слід з’ясувати, чи не відкрито е-лікарняний у реєстрі. Якщо його там немає, то може бути виписаний і паперовий лікарняний, тому слід дочекатися, поки працівник надасть його для оплати. Позаяк звільняти працівника під час тимчасової непрацездатності заборонено ч. 3 ст. 40 КЗпП, оскільки це є поважною причиною відсутності на роботі.

Отже, якщо причини відсутності працівника не з’ясовано або з’ясовано, але виникають сумніви щодо правдивості пояснень працівника, слід вжити додаткових заходів щодо документального оформлення доказів відсутності. Позаяк не можна звільнити працівника за прогул у період його відсутності, враховуючи, що такий працівник не з’явився на роботі протягом тривалого часу (наприклад, понад два тижні) та жодних відомостей про місце його перебування та причини прогулу роботодавець не має.

Після повернення працівника на роботу і з’ясування всіх обставин відсутності, отримання від нього письмових пояснень роботодавець може прийняти рішення про звільнення працівника, якщо він справді прогулював, за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Винятком є звільнення працівника через нез’явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності згідно з п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Отже, після того як усе з’ясовано, зібрано повний пакет документів, що підтверджують прогул/відсутність працівника на роботі, роботодавець приймає рішення про звільнення. Для цього потрібно оформити наказ про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 або за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП. І обов’язково у день звільнення провести остаточний розрахунок при звільненні за ст. 116 КЗпП з дотриманням умов, викладених у ч. 1 ст. 47 КЗпП: видати копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, якщо вона зберігається у роботодавця, а якщо у працівника, - то запис вноситься за бажанням останнього.