Звільнення за угодою: чи потрібна була компенсація у 2022 році?

Ситуації:

У січні 2023 р. звільнялись працівники за угодою сторін, розрахунковий період січень – грудень 2022 року: 

1) один працівник відпрацював січень-лютий 2022 р. Виходячи з двох місяців нарахування заробітної плати, була нарахована компенсація за невикористану відпустку та виплачена в день звільнення. 

2) другий працівник, січень – березень 2022 р. перебував у відпустці без збереження заробітної плати як особа з інвалідністю, квітень та травень 2022 відсутній по нез'ясованих причинах, з 01.06.2022 р. підприємство призупинило дію трудового договору до припинення воєнного стану. В довідці про доходи немає нарахування заробітної плати за 12 місяців перед звільненням, тому компенсація за невикористану відпустку не нарахована та не виплачена. 

Відповідь: 

Загальні моменти

Час перебування у відпустці без збереження зарплати зараховується до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки).

Отже, під час перебування у відпустці без збереження заробітної плати особа вважається працюючою і такою, що перебуває в трудових відносинах, тож така відпустка включається до трудового (загального) стажу.

Тому під час обчислення днів компенсації період перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати не потрібно вилучати, бо вона входить до стажу роботи.

Таким чином, період відпустки без збереження зарплати з березня по грудень 2022 р. дає право працівникові на дні щорічної відпустки, які підлягають компенсації при звільненні. 

Ситуація 1

Обчислення середньої заробітної плати для оплати, зокрема компенсації проводиться з урахуванням положень Порядку №100 (що тоді діяли), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації.

В першій ситуації, для розрахунку компенсації розрахунковим періодом є січень – грудень 2022 рр., з яких працівник відпрацював лише січень та лютий 2022, решта місяців відпустка без збереження зарплати. 

Під час розрахунку середньої зарплати час, коли працівникові надавалася відпустка без збереження заробітної плати (ст. 25 та ст. 26 Закону про відпустки) вилучається з розрахункового періоду (абз. 6 п. 2 Порядку №100). Тобто під час розрахунку потрібно було вилучити всі дні відпустки без збереження зарплати (березень-грудень 2022 р.), що входили в розрахунковий період (січень – грудень 2022 р.).

Окрім того, з розрахункового періоду потрібно було виключити святкові і неробочі дні, якщо підприємство під час воєнного стану залишилося працювати дотримуючись норм КЗпП. Такий підхід діє за умови, якщо підприємство не перейшло на застосування норм Закону №2136: Мінекономіки роз’яснило, що це є правом, а не обов’язком роботодавця. Але, якщо підприємство перейшло на застосування норм Закону №2136, то починаючи з 24.03.2022 р. згідно з ч. 6 ст. 6 Закону №2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53 КЗпП, тож робота у вихідні та святкові рівноцінна роботі у звичайні робочі дні і їх не потрібно вилучати з розрахункового періоду. 

Отже, розрахунок компенсації по першій ситуації, проведений із двох місяців, що залишилися після виключення відпустки без збереження зарплати, є вірним.

Ситуація 2

У другій ситуації потрібно було розрахувати компенсацію.

Проводитися вона мала також з урахуванням положень Порядку №100 (що тоді діяли), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації.

Зважаючи на те, що працівник, який є особою з інвалідністю, січень – березень 2022 р. перебував у відпустці без збереження заробітної плати, квітень та травень 2022 відсутній по нез'ясованих причинах, з 01.06.2022 р. підприємство призупинило з ним дію трудового договору до припинення воєнного стану, не звільняє роботодавця від обов’язку нарахувати на виплатити компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, та не дивлячись на те, що в довідці про доходи відсутні нарахування заробітної плати за 12 місяців перед звільненням. 

Оскільки в розрахунковому періоді немає доходу і відпрацьованих днів, для розрахунку компенсації при звільненні працівнику потрібно скористатися абзацами 3-5 п. 4 Порядку №100. Відповідно до яких, у разі відсутності в розрахунковому періоді заробітної плати, середня розраховується з установленого в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. У випадку, якщо оклад є меншим за МЗП, то розрахунок слід проводити з МЗП.

Отже, для розрахунку сумарного заробітку потрібно посадовий оклад (мінімальну заробітну плату) помножити на кількість місяців розрахункового періоду (в цьому випадку на 12 місяців). Далі визначення суми середньої слід отриманий сумарний заробіток поділити на кількість календарних днів у розрахунковому періоді. Кількість календарних днів у розрахунковому періоді залежить від того, як працювало підприємство під час воєнного стану (див. ситуацію 1). Для визначення суми компенсації потрібно отриманий розмір середньої зарплати помножити на кількість днів невикористаної відпустки.

Про виключення днів відпустки без збереження зарплати, що припали на розрахунковий період, розібралися. А що з рештою днів: нез'ясовані причини та призупинення дії ТД, далі.

Час призупинення дії трудового договору з працівником не дає права працівнику на стаж для надання днів щорічної основної відпустки, оскільки це не передбачено ст. 9 Закону про відпустки.

Отже, немає законодавчих підстав для нарахування днів компенсації за невикористану відпустку за період, коли працівник не працював з інших причин, ніж передбачено ст. 82 КЗпП та ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.

Тож, працівник за період призупинення ТД не має права на дні щорічної основної відпустки, відповідно і на їх компенсацію при звільненні. 

Тому при розрахунку компенсації за невикористану відпустку календарні дні, що припали на період призупинення дії трудового договору потрібно виключити з розрахункового періоду.

Згідно з абз. 6 п. 2 Порядку №100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. 

Отже, якщо роботодавець табелював час відсутності працівника з нез’ясованих причин (квітень – травень 2022 рр.), літерною позначкою «НЗ», то час таких неявок не зараховуються до стажу роботи, що дає право на дні щорiчної вiдпустки, а в подальшому на їх компенсацію та оплату та виключається з розрахункового періоду.

Тож, з вищезазначеного розуміємо, що право на дні відпустки, а в подальшому і на їх компенсацію дає тільки відпустка без збереження зарплати. Тож, даний працівник має право на компенсацію днів невикористаної відпустки зароблених до січня 2022 року плюс дні за період перебування у відпустці без збереження заробітної плати  (січень – березень 2022 рр.). 

Оподаткування компенсації нарахованої після звільнення

Із суми нарахованої компенсації після звільнення:

• потрібно утримати та сплатити ПДФО та ВЗ;
• не потрібно нарахували ЄСВ, оскільки, згідно з пп. 2.2.12 Інструкції №5, компенсація за невикористану відпустку є виплатою за невідпрацьований час, тому у разі здійснення її виплати вже звільненому працівнику ЄСВ на неї не нараховується. 

Невиплата компенсації підприємством

При непроведенні компенсації чи при проведенні її розрахунку в інші строки, ніж визначено ст. 116 КЗпП, роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку , але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП). 

Несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником може призвести до штрафів, а саме:

• посадових осіб роботодавця можуть притягти до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 41 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1 700 грн);
• до роботодавця можуть застосувати фінансову відповідальність у вигляді штрафу згідно зі ст. 265 КЗпП. При затримці розрахунку не більше місяця штраф становитиме 1 МЗП згідно з абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП. При затримці виплати більш ніж на один місяць, -  штраф 3 МЗП, установленої на момент виявлення порушення, згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП.

Тобто, у разі ненарахування компенсації чи несвоєчасному нарахуванні роботодавець наражається на штрафи та на додаткові витрати, що будуть пов'язані з нарахуванням та виплатою середнього заробітку (але після утриманих з нього податків та зборів) за всі дні затримки по день його фактичного розрахунку , але не більш як за шість місяців.

Звертаємо увагу, якщо роботодавець не виплатить належних працівникові коштів у день звільнення і середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колишній працівник має право звернутися до суду, на підставі ст. 233 КЗпП.

Вищезазначеного штрафу та нарахування середнього заробітку за час затримки під час воєнного стану можна уникнути, якщо роботодавець доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Проте таке звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати самої суми компенсації.

Ще про штрафи

Якщо роботодавцем/бухгалтером було вчасно виявлено та проведено нарахування суми компенсації з утриманням /сплатою податків та зборів, та зважаючи, що мова йде про 2022 рік, то:

• штрафу за ЄСВ не буде, бо виплати проведено колишньому працівнику і ЄСВ на суму компенсації не нараховується;
• за недоутримання ПДФО та ВЗ штрафу за ст. 125-1 ПКУ не буде, тому що діяв мораторій через карантин (пп. 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ) та через воєнний стан (пп. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ). Адмінштрафу за ст. 163-4 КпАП вже не буде, бо він накладається не пізніше ніж через 2 місяці з дня вчинення правопорушення;
• за недостовірне відображення інформації у додатку 4ДФ єдиної звітності з ПДФО, ВЗ та ЄСВ, штрафу за пп. 119.1 ПКУ також не буде, оскільки в цей період діяв мораторій через карантин (пп. 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ). 

Окрім того, податківці у підкатегорії 132.01 ЗІР зазначили, що Законом №3219 внесено зміни з 01.08.2023, зокрема, до п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, доповнено новим пп. 69.38, згідно з яким тимчасово, на період з 01 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, у разі самостійного виправлення роботодавцем з дотриманням порядку, вимог та обмежень, визначених ст. 50 ПКУ, помилок, що призвели до заниження податкового зобов’язання, такий роботодавець звільняється від нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених пп. 50.1 ПКУ, та пені.