Звільнення працівників, які перебувають за кордоном

Працівники, які написали заяви на відпустку без збереження зарплати та з початком війни виїхали за кордон, можуть звільнитися за власним бажанням або за угодою сторін.

Щоб звільнитися, працівнику треба подати заяву про звільнення. Оскільки працівник за кордоном, то зробити це особисто складно. Тому працівник таку заяву може надіслати роботодавцю в месенджер або на електронну пошту, та одночасно надіслати паперову заяву поштою. На підставі цієї заяви (паперової) роботодавець видає наказ про звільнення та проводить остаточний розахунок.

Щодо трудової книжки зазначимо таке:

Відповідно до ст. 47 КЗпП, роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, провести з ним розрахунок (ст. 116 КЗпП), а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Звертаємо увагу, якщо працівник прийнятий був на роботу до 10.06.2021 р., то трудова зберігається у роботодавця. Тому роботодавець має видати працівникові ще й належним чином оформлену трудову книжку.

Зважаючи на те, що працівник перебуває за кордоном і отримати копію наказу та трудову книжку не зможе, складається акт довільної форми про неможливість видачі трудової книжки та копії наказу через відсутність працівника в Україні. Отримати трудову книжку працівник зможе після повернення додому, особисто звернувшись до роботодавця чи на надану поштову адресу, зазначену у листі, оскільки абз. 4 п. 37 Правил №270 у міжнародних поштових відправленнях забороняється пересилати, зокрема, трудові книжки.  

Щодо зарахування у стаж всіх місяців відпустки без збереження зарплати зазначимо таке:

Частина 4 ст. 12 Закону №2136 передбачає, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше ніж 90 к. днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.

Тут уже думка роботодавця щодо цієї відпустки не має значення, роботодавець зобов’язаний надати відпустку працівнику, що покинув своє місце проживання.

Тобто роботодавець і надалі надає працівнику (який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи) відпустку без збереження на час воєнного стану без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки (так як передбачено ч. 3  ст. 12 Закону № 2136), проте з однією відмінністю: до стажу, що дає право на дні щорічної відпустки (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки), увійдуть лише 90 к. днів (це 6 к. д. до щорічної основної відпустки), а от решта днів такої відпустки не даватиме права працівникові на дні щорічної відпустки. 

Відлік цих 90 к. д. потрібно починати з дня дії Закону №2352, тобто з 19 липня 2022 року, розуміючи, що закон не має зворотної сили. Оскільки правила обрахування строків визначено ст. 241-1 КЗпП, де зазначено, що строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Отже, працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, перебуваючи у відпустці за власний рахунок, матиме право на дні щорічної відпустки до 19 жовтня 2022 р., починаючи з 20 жовтня 2022 року право на дні щорічної відпустки втрачаються.

Виплата компенсації за невикористану відпустку

За загальним правилом для виплати компенсації за невикористані відпустки береться заробіток за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати такої компенсації. Якщо ж працівник пропрацював менше ніж рік, тоді для розрахунку компенсації беруть виплати за фактичний час роботи: з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, у якому виплачують компенсацію (п. 2 Порядку № 100).

Оскільки, в даному випадку, в розрахунковому періоді немає доходу і відпрацьованих днів, для розрахунку компенсації при звільненні працівнику, то потрібно скористатися абз. 3-5 п. 4 Порядку №100. Відповідно до яких, у разі відсутності в розрахунковому періоді заробітної плати, середня розраховується з установленого в трудовому договорі  тарифної  ставки, посадового (місячного) окладу. У випадку, якщо оклад є меншим за МЗП, то розрахунок слід проводити з МЗП.

Отже, для розрахунку сумарного заробітку потрібно посадовий оклад (мінімальну заробітну плату) помножити на кількість місяців розрахункового періоду (в цьому випадку на 12 місяців). Далі для визначення суми середньої слід отриманий сумарний заробіток поділити на кількість днів календарних днів у розрахунковому періоді. Для визначення суми компенсації потрібно отриманий розмір середньої помножити на кількість днів невикористаної відпустки.