Звільнення вагітної за крадіжку

У ст. 184 КЗпП прописана заборона щодо звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей з ініціативи роботодавця не допускається. 

Крім того, у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (ст. 5 Закону №2136).

Тож виходить, що роботодавець за власним рішенням не може звільнити вагітну, яку зловили на крадіжці за п. 8 ст. 40 КЗпП.

За цією статтєю роботодавець може звільнити працівницютільки після встановленого судом вироку, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Тобто, для обвинувального акту мають бути достатні підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності, крадіжка здійснена на робочому місці, є вагомі докази та вину доведено.

За крадіжку передбачена відповідальність:

У випадку дрібного розкрадання протокол про адміністративне правопорушення можуть скласти як органи внутрішніх справ, так і власник підприємства самостійно. Далі протокол слід передати до суду. Якщо розкрадання не є дрібним, необхідно відразу звернутися до органів внутрішніх справ, бо настає кримінальна відповідальність за ст. 185 ККУ.

Звільнити працівника на підставі п. 8 ст. 40 КЗпП роботодавець зможе не пізніше ніж через місяць з дня набуття чинності вироку суду або дня прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення чи заходів громадської дії.

Проте, щоб уникнути ув’язнення під варту за крадіжку та не «псувати» собі трудову книжку, працівниця може звільнитися за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) або за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП).