Оформлення працівника, який проживає в іншому місті, на дистанційну роботу

Відповідно до ст. 60 КЗпП, дистанційна (надомна) робота - це така форма організації праці, коли робота виконується працівником  за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених ст. 50 та ст. 51 КзпП. 

Стаття 24 КзпП містить вимогу щодо письмової форми укладення договору про дистанційну (надомну) роботу. Сторони трудового договору мають самостійно домовитися про систему оплати праці (почасову чи відрядну), строки виконання робіт, способи контролю за її виконанням, питання охорони праці, відповідальності сторін тощо. Статтею 125 КЗпП передбачено, що працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію). Розмір і порядок виплати цієї компенсації визначаються роботодавцем за погодженням із працівником. Також можна домовитись про компенсацію витрат за використання електроенергії та води, зв’язку та обслуговування обладнання тощо.  

Тобто, при прийнятті працівника на дистанційну роботу потрібно укласти обов'язково  письмовий трудовий договір і обумовити всі необхідні умови праці з урахуванням ст. 60 КзпП. 

При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.

На працівника, який працюватиме дистанційно, поширюються всі трудові гарнтії: виплата зарплати, відпускних, лікарняних, компенсації при звільненні тощо. Отже, виконання дистанційної роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника. 

При проведенні оплати за виконану роботу мають бути дотримані норми ст. 115 КзпП щодо виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. 

Працівники, які працюють вдома, не є окремою структурною одиницею (відокремленим підрозділом) підприємства згідно з пп. 14.1.30 ПКУ, тому і не постає питання про сплату ПДФО за його місцезнаходженням відповідно до пп. 168.4.4 ПКУ. Адже праця вдома характеризує місце виконання трудових обов’язків, а не те, хто приймає таких працівників на роботу, де ці працівники обліковуються та від кого отримують розпорядження. 

Тому працівники підприємства, які працюють на дому, не підпадають під визначення «відокремленого підрозділу» з метою визначення місця сплати ПДФО, інакше кажучи, ПДФО із заробітної плати найманих працівників, які здійснюють трудові обов'язки за місцем свого проживання сплачується таким підприємством до місцевого бюджету за своїм місцезнаходженням незалежно від місця проживання таких працівників. Форма №1ДФ подається підприємством за своїм місцем реєстрації. 

Аналогічна думка зазначена в ДФС у м. Києві у ІПК від 24.04.2019 р. №1771/10/26-15-13-06-12-ІПК.