Уточнююча звітність після камеральної перевірки: чи уникнути санкцій?

Відповідь на це питання можна знайти в матеріалах статті: Уточнюючий розрахунок після камеральної перевірки: чи врятує він від штрафу?

Тож використовуючи матеріали цієї статті, наведемо відповідь нижче.

Факт проведення камеральної перевірки податкової звітності не позбавляє суб'єкта господарювання можливості виправити допущені неточності шляхом подання уточненої декларації. Український законодавець передбачив механізм коригування даних навіть у ситуаціях, коли розбіжності виявлені не самостійно, а за результатами контрольних заходів.​​

Правова позиція, сформована Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі №805/3164/17-а, встановлює чіткі часові межі для реалізації цього права. Підприємство може скористатися механізмом уточнення виключно в проміжку між отриманням акта камеральної перевірки та моментом прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення. У разі дотримання цього строку фіскальний орган зобов'язаний врахувати скориговані показники при визначенні остаточного розміру податкового зобов'язання платника.​​

Ключовим аспектом є розуміння особливого статусу камеральної перевірки в системі податкового контролю. На відміну від документальних планових та позапланових перевірок, камеральна перевірка становить окремий самостійний вид контрольних процедур. Саме тому обмеження, закріплене пп. 50.2 ПКУ, яке забороняє подавати уточнення під час документальних планових та позапланових перевірок, не розповсюджується на камеральні перевірки.​​

Пункт 50.1 ПКУ встановлює загальний обов'язок платника направити до контролюючого органу уточнюючий розрахунок у випадку самостійного виявлення помилки. При цьому законодавство не містить прямої вказівки на те, що помилка обов'язково має бути знайдена саме платником податків. Верховний Суд неодноразово підтверджував цю позицію, зокрема у постановах від 12.02.2021 (справа №808/537/16) та від 22.12.2020 (справа №640/15334/19).​​

Щодо уникнення фінансових санкцій: якщо підприємство встигає подати уточнюючий розрахунок до винесення податкового повідомлення-рішення, податкова інспекція повинна врахувати надані уточнення при формуванні остаточного рішення. Це означає, що штрафні санкції, які могли б бути застосовані за результатами первісної перевірки, не нараховуються, оскільки контролюючий орган визначає зобов'язання з урахуванням скоригованих даних.​​

Важливо пам'ятати про імперативний характер норм податкового законодавства щодо прийняття податкової звітності. Пункт 49.9 ПКУ зобов'язує посадову особу контролюючого органу зареєструвати податкову декларацію (або уточнюючий розрахунок) за умови дотримання платником формальних вимог. Перелік підстав для відмови в прийнятті звітності, визначений ст. 48 та 49 ПКУ, є вичерпним, тому відмова з інших мотивів заборонена.​​

При прийнятті податкової декларації посадова особа перевіряє лише наявність та правильність заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пп. 48.3 та 48.4 ПКУ. Інші показники до моменту реєстрації перевірці не підлягають згідно з пп. 49.8 ПКУ. Тому якщо уточнююча звітність містить всі обов'язкові реквізити, податкова не має правових підстав її не приймати.​

Висновки:

• Суб'єкт господарювання зберігає право на подання уточнюючого розрахунку після камеральної перевірки, але виключно до моменту винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, що підтверджується практикою Верховного Суду;
• Обмеження щодо подання уточнюючих розрахунків, встановлене пп. 50.2 ПКУ, застосовується лише до документальних планових та позапланових перевірок і не поширюється на камеральні перевірки як окремий самостійний вид контролю;
• Своєчасне подання уточнюючого розрахунку після отримання акта камеральної перевірки дає змогу уникнути штрафних санкцій, оскільки фіскальний орган зобов'язаний визначити податкове зобов'язання з урахуванням скоригованих показників.​​