Безнадійна дебіторська заборгованість: бухоблік

Дійсно, з метою оподаткування податком на прибуток, в розділі ІІІ ПКУ існує норма, що дозволяє відносити до складу податкових витрат суму використаного на списання безнадійної дебіторської заборгованості (у її значенні згідно пп. 14.1.11 ПКУ) резерву сумнівних боргів, створеного у бухгалтерському обліку платника податку. Це п. «г» пп. 138.10.6 ПКУ, і за ним сума такої списаної у бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості потрапляє до складу інших витрат звичайної діяльності. Але це єдина норма цього розділу ПКУ, яка говорить про списання безнадійної дебіторської заборгованості.  

Існує ще і ст. 159 ПКУ, яка має назву «Безнадійна і сумнівна заборгованість». Але вона регулює лише ситуації, коли покупець не розрахувався за поставлений йому товар, надану послугу, виконану роботу. Ситуація, коли дебіторська заборгованість виникла внаслідок сплати авансу постачальнику, в цій статті не розглядається. До того ж, її застосування вимагає від постачальника, який має борг покупця перед ним, виконання певних дій у встановленій цією статтею строки (зокрема, подання позову до суду про стягнення з покупця заборгованості, тощо). Невиконання таких дій не дозволить скористатися нормами ст. 159 ПКУ. Та і ці дії не передбачають списання дебіторської заборгованості, а регулюють таку заборгованість зовсім іншим чином – шляхом одночасного сторнування постачальником (продавцем) раніше визнаного доходу від реалізації товарів, робіт, послуг і витрат у сумі їх собівартості (із їх відповідним визнанням підчас погашення покупцем такої заборгованості). Якщо ж виявиться, що заборгованість не може бути стягнена з покупця внаслідок недостатності його активів, то така заборгованість вже не впливає на податковий облік продавця (пп. 159.1.6 ПКУ). 

Якщо ж продавець не скористався ані п. «г» пп. 138.10.6 ПКУ, ані ст. 159 ПКУ, тобто, ані нараховував резерв сумнівних боргів, ані звертався до певних органів влади за стягненням сумнівної заборгованості, то її списання не призведе до зменшення раніше визнаного доходу (якщо дебіторська заборгованість виникла внаслідок реалізації товарів, робіт, послуг). Оскільки безоплатна передача товарів, робіт, послуг – це теж є їх реалізація з метою оподаткування (див. пп. 14.1.202-14.1.203 ПКУ), а отже, операція, яка оподатковується податком на прибуток. Але при цьому є ризик того, що податківці не визнаватимуть право на податкові витрати у сумі собівартості таких товарів, робіт, послуг через суперечливість їх відношення до господарської діяльності (у її значенні згідно пп. 14.1.36 ПКУ). Втім, якщо безнадійною заборгованість стала внаслідок спливу строку давності (тобто, через 3 роки після визнання таких доходів та витрат), то можна, доводячи право на податкові витрати, визнані при такій реалізації, посилатися на ст. 102 ПКУ, яка встановлює майже аналогічні строки давності для внесення змін до податкового обліку щодо донарахування податкового зобов’язання.