Відповідно до пп. 15 НП(С)БО 16, загальновиробничі витрати (ЗВВ) — це ті непрямі витрати, які неможливо одразу та економічно доцільно прив’язати до конкретного виду продукції. Вони акумулюються на рахунку 91 і обов'язково поділяються на дві ключові категорії залежно від реакції на коливання обсягів виробництва: змінні та постійні.
Змінні витрати прямо пропорційно залежать від фактичного випуску продукції. Наприклад, це витрати на електроенергію для живлення виробничих верстатів: що інтенсивніше працює обладнання, то більші суми у платіжках за світло.
Натомість постійні витрати залишаються стабільними (або майже стабільними) попри зміну обсягів діяльності підприємства. До цієї групи традиційно належить амортизація будівлі цеху, якщо вона нараховується прямолінійним методом. Навіть якщо цех працював лише на половину своєї потужності, ці витрати підприємство понесе в повному незмінному обсязі.
Зверніть увагу!
Конкретний перелік та склад обох груп ЗВВ підприємство зобов’язане самостійно визначити та зафіксувати у своєму наказі про облікову політику.
Порядок розподілу та списання таких витрат регламентовано пп. 11 та 16 НП(С)БО 16. Базою для розподілу ЗВВ підприємство може обрати машино-години, години праці робітників, заробітну плату, обсяг прямих витрат тощо.
Змінні ЗВВ завжди у повному обсязі (виходячи з фактичної потужності) відносяться до виробничої собівартості. У бухгалтерському обліку цей процес відображається кореспонденцією: Дебет 23 — Кредит 91.
З постійними ЗВВ механізм дещо складніший. Їх розподіл здійснюється із застосуванням показника «нормальної потужності», тобто очікуваного середнього обсягу діяльності за звичайних умов роботи підприємства, як це визначено у п. 4 НП(С)БО 16. Через це у складі постійних ЗВВ виникають дві підгрупи: розподілені та нерозподілені витрати.
Розподілені постійні ЗВВ включаються до виробничої собівартості (проводка Дт 23 — Кт 91). Однак існує чітке правило: сума розподілених постійних ЗВВ ніколи не може перевищувати фактичну суму понесених постійних витрат.
Нерозподілені постійні ЗВВ виникають внаслідок недозавантаження виробництва. Оскільки вони не повинні штучно завищувати вартість готової продукції, їх списують прямо до собівартості реалізованої продукції у тому ж звітному періоді (проводка Дт 90 — Кт 91).
Щоб оптимізувати обліковий процес, найкращим практичним рішенням буде запровадження окремих субрахунків або аналітичних рахунків до рахунку 91, наприклад, 911 «Змінні ЗВВ» та 912 «Постійні ЗВВ». Це забезпечить прозорість розподілу та коректність формування фінансової звітності.
Детально про розподіл ЗВВ читайте в статті: «Загальновиробничі витрати (ЗВВ): як їх розподілити та відобразити у бухобліку (+ 4 приклади)».
Висновки
- Підприємство повинно чітко розмежувати загальновиробничі витрати на змінні та постійні, обов'язково закріпивши цей поділ у своєму положенні про облікову політику;
- Уся сума змінних, а також розподілена в межах нормальної потужності частина постійних витрат формують виробничу собівартість та відображаються за дебетом рахунку 23;
- Нерозподілений залишок постійних загальновиробничих витрат, що виникає через неповне завантаження потужностей, одразу визнається витратами звітного періоду і списується в дебет рахунку 90.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до повного тексту цієї консультації без реклами можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 199 грн/міс
Передплатити
